Вівторок, 15 листопада 2016 06:45

Чому панівний клас добровільно засвітив свою власність

Автор: ВОЛОДИМИР КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

Після емоційного шоку від прочитання електронних декларацій вітчизняної еліти люди запитують: що це було? Хто їх примусив виставити на огляд усього світу предмети безглуздої розкоші й кілограми готівки?

Відповідь дав президент Петро Порошенко 3 листопада на Міжнародному економічному форумі у Львові. Він бадьоро заявив: "Багато тих, хто зараз декларував доходи, приписали собі кеш, думаючи, що це — нульова декларація, що це потім дозволить їм уникнути перевірки. Але ключова позиція — усі мають пояснити: де ти, голубе сизий, взяв ці гроші?"

"Приписування кешу" мало масовий характер. Це означає, що панівний клас з якогось дива вважав електронне декларування легалізацією накопиченої власності. Хтось його переконав, що це — амністія. Що після одноразового декларування особа звільняється від необхідності вказувати джерела походження й підстави набуття права власності. Хоча так не буває, адже амністія передбачає обов'язкову сплату податку із задекларованої власності.

Запитання: хто їх у цьому переконав?

Відповідь дав політолог Олексій Гарань на основі опитування 58 експертів: "Серед політиків, які найбільше зробили для того, щоб система електронного декларування була створена й запрацювала, фахівці відзначили насамперед народних депутатів Єгора Соболєва та Віктора Чумака і президента Петра Порошенка". Отже, переконав Порошенко, тому що із зазначеної трійки саме він є своїм для панівного класу. Тож, згідно з логікою "однокласників", якщо він не боїться, то чого боятися іншим? Мовляв, президент-олігарх разом з ­усією елітою вирішив легалізувати своє майно і почати життя по-новому, щоб надалі ніхто його не запитував "де ти, голубе сизий, взяв ці гроші?"

Навіщо Порошенко це зробив? Відповідь дає той же Олексій Гарань: "Значна частина експертів вважає, що заслуга за впровадження електронного декларування лежить не на якомусь конкретному українському політикові чи групі, а на західних партнерах і міжнародних організаціях, які тиснули на українську владу, та громадянське суспільство". У перекладі з політологічної мови це означає, що Порошенка примусили піти на електронне декларування під гарантії його власної безпеки. Тобто персонально для нього це буде амністія, а для всіх інших — добровільне самовикриття.

Далі: хто ці "західні партнери та міжнародні організації, що тиснули на українську владу"? Йдеться про США, адже тільки вони зацікавлені в наведенні ладу в Україні. Натомість держави Західної Європи, передусім Франція і Німеччина, тяжіють до співпраці з Росією, тому санкції проти неї оголосили тільки під шаленим тиском США. Щойно він ослабне, як уже наступного дня почнеться економічне братання Євросоюзу з Російською Федерацією.

Чому країни Західної Європи так ринуть в обійми Росії? Тут є три причини: політична, економічна і корупційна. Політична — Західна Європа прагне звільнитися від домінування США, що триває з кінця Другої світової війни. Економічна — з Росією вигідно торгувати. Корупційна — багато з європейських політиків сидять на гачку московських спецслужб або фінансуються Росією.

Чому США зацікавлені в тому, щоб Україна була вільною і сильною? Тому що лише Україна може започаткувати створення Співдружності Міжмор'я, яка відсіче Західну Європу від Москви санітарним кордоном від Чорного моря до Балтії. А для цього потрібна влада у Києві, спроможна подолати корупцію та рішуче воювати за незалежність країни.

Чому американців ­лякає співпраця західноєвропейських держав із Росією? Бо вона веде до формування неофіційного Континентального блоку, або ж осі Париж — Берлін — Москва — Пекін. Його сумарний потенціал значно перевищує можливості США. Про це попереджав колишній держсекретар Сполучених Штатів Збігнєв Бжезінський ще 1997 року. Формування цього блоку означає спочатку розчленування України, а потім — руйнування Штатів і їх утилізацію переможцями. Відтак вільна, соборна й сильна Україна є найбільшим стратегічним союзником США.

У чому полягає американська стратегія щодо впорядкування України? З початком українсько-російської війни 2014 року перед США постало завдання — примусити наскрізь корумпований панівний клас захищати незалежність України. З одного боку, для цього треба було очистити країну від корупціонерів, саботажників і московської агентури. З другого боку, тиск на цю корумповану верхівку міг призвести до її перебігання під протекторат Москви.

Підказку знайшли у технології "Щурячий король". Вона дозволяє достатньо швидко й надійно позбутися популяції щурів навіть у великому приміщенні. Спочатку треба спіймати їх кілька й залишити у клітці без їжі. Голодні щури через деякий час починають битися між собою і поїдати слабших. Найсильнішого, який залишився, випускають на волю. Закріплена звичка нищити собі подібних заставляє "щурячого короля" полювати на своїх колег і за короткий час він їх винищує вщент. У результаті, самі ж щури очищають територію, до того ж екологічно чисто.

У політиці підтримують головного олігарха, який підминає під себе недавніх колег. Він робить це з ентузіазмом, адже його багатство зростає. Після того, як передушить усіх корупціонерів, розмовлятимуть уже з ним. Працювати з одним простіше, ніж зі зграєю.

У чому полягатиме наступний крок антикорупційного очищення України?

"Корупційний клас" засвітив своє майно. Отже, "голуби сизі" мають пояснити, "звідки ці гроші". Для цього буде обов'язкове декларування корпоративних прав і розкриття кінцевих бенефіціарів, тобто осіб, які отримують прибуток від власності. Це дозволить витягнути на поверхню реальний рух капіталів, виявити "підводні течії" і побачити загальну картину.

Власність, походження якої не зможуть пояснити, буде визнана ганебною. Цей термін походить із римського права. Згідно з ним, ганебне збагачення може бути стягнуто і від спадкоємця, навіть якщо злочин погашений. Тобто санкції за нечесне привласнення не підлягають терміну давності.

У сучасних європейських державах правовим відповідником "ганебної власності" є "брудні гроші" та їх "відмивання". Недоторканною є тільки суспільно визнана чесна власність.

Ганебну можна легалізувати шляхом компенсації суспільству заподіяних збитків. Вони розраховуються й оформлюються як борг, який злочинці мають повернути суспільству протягом визначеного терміну.

Позитивний приклад застосування подібного підходу подала Велика Британія, коли 1997 року на зміну консервативним урядам Маргарет Тетчер і Джона Мейджора прийшла лейбористська партія на чолі з Тоні Блером. З часів тетчерівської приватизації минуло 18 років. Проте лейбористи вирішили "покопатися в минулому" і запровадили "податок на непередбачені доходи": буквально "податок на прибуток, принесений вітром". Завдяки йому отримали понад 5 млрд фунтів стерлінгів. Велика частина з них пішла на соціальні програми.

Щодо застосування американського антикорупційного досвіду, то в Україні може бути ухвалено аналог "Закону Ріко". Його назва дослівно перекладається як "Акт про організації, що перебувають під впливом рекетирів і корупції". Це федеральний закон Сполучених Штатів. Він дозволяє притягнути до відповідальності керівників злочинного угруповання за злочини, які вони "замовили" іншим або співучасниками яких були. Людина, яка вчинила "принаймні два акти вимагання" зі списку 35 злочинів, може бути засуджена за здирництво. Визнані винними у вимаганні можуть бути оштрафовані на суму до $25 000 і засуджені до 20 років позбавлення волі за кожен акт вимагання. Крім того, у злочинця конфіскують усі отримані нечесним шляхом доходи й зароблений через здирницькі схеми прибуток від бізнесу.

Перемога на виборах Дональда Трампа посилить активність США в очищенні України від корупціонерів. Адже фундаментом його політики є боротьба в Америці з паразитичними процесами. Про це він не раз заявляв у своїх програмних виступах.

Зараз ви читаєте новину «Чому панівний клас добровільно засвітив свою власність». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода