"Газовий контракт 2009 року допоміг Україні виграти у Стокгольмі", — каже лідер партії "Батьківщина" Юлія Тимошенко. Саме вона від імені України підписала документ, у якому було передбачено принцип "бери або плати". Україна не просто мала відбирати певний обсяг газу. У випадку, якщо його взято менше, мусила платити штраф.
Рішенням трибуналу при Арбітражному інституті торгової палати Стокгольма, ухваленим 31 травня 2017-го, принцип "бери або плати" скасовано. Окрім того, знято заборону на реекспорт газу з держав Євросоюзу до України. Також переглянуто формулу ціни з 2014 року, яку важко було назвати інакше, ніж грабіжницькою.
Керівництво Нафтогазу протягом останніх років неодноразово називало неринковими й навіть дискримінаційними прописані у контракті умови. Однак оскаржити документ нікому не спадало на думку. Попереднє керівництво держави було занадто тісно пов'язане з Москвою, аби насмілитися бодай дискутувати із Газпромом.
Переломним моментом у цілковитій залежності України від російського газового монополіста став прихід після перемоги Революції гідності уряду на чолі з Арсенієм Яценюком. Йому дісталася країна на межі катастрофи: за неповні чотири роки режим екс-президента Віктора Януковича вкрав із державного бюджету та вивів із країни від $20 до $30 млрд. Порожня казна, штучно занижені — задля симпатій виборців — тарифи на комунальні послуги, щосили підтримуваний "дутий" курс гривні — лише кілька викликів, які постали перед новим Кабміном. І на додачу — борги за газ, відсутність його у сховищах і захмарна ціна на паливо. Росія постачала газ лише за передоплатою, а грошей в країні після Януковича не залишилося — на казначейському рахунку цілої держави було 108 тис. грн. Це навіть менше, ніж одна копійка на кожного громадянина. І водночас Росія починає воєнну агресію на Донбасі. Газ, постачанням якого Україну шантажували довгі роки, міг перетворитись або на знаряддя помсти, або на привід зазіхнути не лише на "Новоросію".
У цих умовах уряд, уперше з 2009 року, ставить руба питання про кабальний характер угоди із Газпромом. Арбітраж у Стокгольмі підтвердив: Україна з самого початку мала право вимагати перегляду ціни і реекспортувати закуплений газ. Але Юлія Тимошенко, повернувшись із Москви, чомусь не подала позов до Стокгольма, аби змінити деталі угоди. Блогер Карл Волох стверджує: не хотіла перед президентськими виборами втрачати підтримку Путіна.
Прем'єр Арсеній Яценюк такої підтримки не потребував — його кроки на посаді голови уряду були спрямовані на максимальне від'єднання від РФ. І ухвалені в енергетичній сфері рішення стали, мабуть, найбільш резонансними в українсько-російських відносинах за кілька десятків років. За контрактом 2009-го, Київ мав закупити у Газпрому 52 млрд кубометрів палива, а у підсумку придбав — нуль. Українців лякали морозами, холодними батареями, смертями від переохолодження. Однак країна пережила вже дві зими без російського палива і не замерзла. Водночас капіталізація Газпрому падає: із $290 млрд 2007-го до $49 млрд — 2017 року.
У Газпромі досі не можуть зрозуміти, як могли програти в суді. Ще позаторік, коли постмайданний уряд із представниками Нафтогазу почав готувати документи для Стокгольма, російські високопосадовці лише посміювалися — мовляв, все одно заплатите всі борги, ще й зверху.
Однак кропітка робота української команди забезпечила нашій країні виграш в арбітражі. І річ не лише в тому, що Росія не отримає $47 млрд з України за невідібраний за контрактом газ. У Кремлі розраховували, що кожен українець через податки сплатить Газпрому по $1 тис. за газ, якого в Україні і не було. У Москві потирали руки, передбачаючи — такий борг поставить Україну на коліна. Адже ця сума більша за річний бюджет нашої держави. Та замість зловтіхи російській верхівці тепер доводиться придумувати для пересічних громадян легенди про те, чому ж Газпром зазнав поразки.
Це не перший випадок, коли інтереси Росії, що міцно проросли в Україні через кілька політичних та олігархічних груп, викорчовують із коренем. Позов до Газпрому став ще однією ланкою комплексної стратегії енергетичної незалежності України. В її рамках було не лише ухвалене рішення про відмову від закупівлі газу в Росії — Кабмін Яценюка забезпечив постачання необхідного палива з держав Євросоюзу, впровадив систему субсидій для оплати за послуги ЖКГ, домігся ухвалення закону про ринок природного газу, позбавивши олігархів можливостей отримувати надприбутки. Зрештою, Нафтогаз, який парадоксальним чином довгі роки дотувався з держбюджету, внаслідок реорганізації став фінансово успішним. Якщо 2015 рік компанія завершила з $1 млрд збитку, то торік отримала 26,5 млрд грн чистого прибутку.
Перемога України у Стокгольмі — чергове свідчення правильності обраної попереднім урядом стратегії. Однак нинішня влада має ще чимало зробити задля стабілізації паливно-енергетичного комплексу країни. Це і вирішення проблеми неплатежів, і розвиток ГТС задля диверсифікації імпорту газу, і досягнення енергетичної незалежності в інших галузях ПЕК — вугільній, атомній енергетиці.
Для Кремля газ — основний елемент примусу до дружби. Його він використовує не лише до України, а й до інших європейських країн. Та з часів уряду Яценюка наша держава демонструє, що цей засіб залякування більше не діє. А позбувшись свого основного козиря, Кремль буквально впав у паніку. Досить згадати заяви тамтешніх правоохоронців про те, що колишній прем'єр Яценюк власноруч розстріляв десятки російських бійців на війні у Чечні.
Але собака бреше, а караван іде. І рішення арбітражу в Стокгольмі — цьому найкраще свідчення.
2 
1
Коментарі