Через трагічні події в Дніпропетровську президент України Віктор Ющенко оголосив 16 жовтня днем трауру. Телебаченню та радіо в такі дні заборонено транслювати комедії, розважальні та музично-розважальні вікторини, має бути менше реклами. Та минулого вівторка було очевидно, що ці правила порушуються. Нацрада з питань телебачення й радіомовлення навіть збирається оштрафувати через це деякі телеканали. То чи відчули ви, що країна в жалобі?
Іван Марчук, 71 рік,
народний художник України:
— Цього дня вийшов прогулятися столичним парком. Не побачив ознак жалоби ні на вулицях, ні в приміщеннях. Проте люди й не мусять плакати. Одні плачуть, інші працюють. Життя все одно триває. Звісно, на державному рівні трагедії мають приділити увагу, оголосити день жалоби. У нас це зробили. Щоправда, на Заході траур помітний навіть візуально. І в Росії жалобний день відчуваєш на вулицях, за засобами масової інформації. У нас же такого немає. Це свідчить про нашу українську байдужість. Ну оголосив президент день трауру. Та хіба ж його хто слухає?
Ірина Приходько, 40 років,
жителька Дніпропетровська:
— Усе місто відчуло ознаки жалоби. Власне, люди співчували не лише в офіційний день трауру. Дніпропетровськ досі шокований. Скрізь обговорюють трагедію — на вулицях, у транспорті, у школах. Усі дніпропетровці налякані, тому що знають побутові проблеми міста. Це могло статися з кожним. Ось у нашому будинку велика тріщина. Постійно підтікають труби. У жахливому стані підвали. Люди почали звертати на це увагу. Живемо мов на вулкані.
Всеволод Нестайко, 77 років,
письменник:
— Я відчув, що країна перебуває в жалобі. Цього дня всі мої близькі та знайомі говорили про трагедію, молилися та співчували родичам загиблих. Мене як дитячого письменника найбільше вразила загибель дітей. Співчуваю й дорослим, проте дуже боляче, коли люди гинуть у такому молодому віці. Вони могли б бути надією країни. Із них могли б вирости справжні громадяни. Хтось таки має понести покарання за цю трагедію. А те, що в день жалоби не скасовували розважальних передач на телебаченні та як завжди давали рекламу, — це справжнє людське блюзнірство та безлад у країні.
Ольга Горностай, 32 роки,
продавець-консультант із Луцька:
— Ми гуляли з чоловіком вулицями міста й ніде не помітили жодної ознаки трауру. Проводилися всі розважальні заходи. Телебачення транслювало веселі передачі. Лише жалобні прапори повісили на стіни державних установ. Вважаю це неповагою до людського горя.
Сергій Проскурня, 50 років,
режисер:
— Ознаки трауру було відчутно. Скасували відкриття пам"ятника Михайлові Булгакову, мотивуючи це тим, що захід є занадто веселим. Дзвонили режисерові театру "Київ — модерн балет" Раду Поклітару щодо постановки "Дощу". Питали, якого характеру його вистава. Він відповів, що нічого сумнішого в житті не ставив. Лише тому йому дозволили прем"єру. Водночас, цього дня тривали розважальні програми. Це ще раз засвідчило низький авторитет нашої влади. В інших країнах жалоба відчувається по-справжньому, тому що там високий рівень загального патріотизму.
8 
35413
Коментарі
3