Це у Нобеля немає нас

Іноді, щоб позбутися меншовартості, треба озирнутися довкруги — і заспокоїтись. Є народи, чиї письменники стали лауреатами Нобеля. Ми їм заздримо, замість того, щоб до них придивитися.

Ось київське видавництво "Грамота" видало книжку Леоніда Шкляра й Анатолія Шпиталя "Під знаком Нобеля (Лауреати Нобелівської премії з літератури 1901–2006)". У ній 103 статті про нобеліантів та бібліографія (що з їхніх творів у нас перекладено).

Це не найкраща в світі книжка, та й не може бути такою, бо як описати різних письменників за однією схемою? Та цього досить, щоб зрозуміти: зарубіжні митці — різні, як, до речі, й українські. Тому про них варто читати.

Переконаєтеся, що третина перелічених імен — маловідомі, хоча ви й цікавитеся літературою. Отож ви у цій книжці шукаєте передусім незнайомців. І розумієте, що Нобелівська премія, як і наша Шевченківська, не безгрішна. Її присуджують живі люди, підвладні впливам моди чи кон"юнктури. Таке бувало! 1917 року "пролетів" Марсель Пруст, а премію отримав Карл Геллеруп. Ви його знаєте? 1930 року лауреатом став Сінклер Льюїс, а "пролетів" Федеріко Гарсія Лорка! Зрозуміло, що впіймав облизня Гітлер (книга "Майн кампф"). Але чому "пролетіли" Толстой, Ібсен, Кафка, Брехт, Рільке, Конрад, Джойс?

Чому "пролетіли" Толстой, Ібсен, Кафка, Брехт?

Ми — в гордій компанії тих, що "пролетіли". Це не українці не мають Нобеля, це у Нобеля немає нас!

Уродженець України, нобеліант-літератор — громадянин Ізраїлю Шмуель Йосеф Агнон родом із Тернопільщини. Подання були на Франка, Винниченка, Осьмачку, Тичину, Бажана, Самчука, Стуса. Йшлося про Гончара й Гаспринського (кримськотатарського класика). Ймовірні кандидати — Ліна Костенко та Валерій Шевчук.

?Щороку Нобелівський комітет розсилає запити академіям, відомим письменникам та критикам світу: кого вони вважають гідними премії? Пропозицій — близько 500. Всерйоз розглядають близько ста — тут важливі тиражі книг і резонанс творчості письменника у світі.

Саме з тиражами й резонансом (і в світі, й у своїй країні) у нас не все гаразд — навіть якщо йдеться про вже наявних нобеліантів. Згадаймо хоча б київське видавництво "Юніверс". У ньому видана епопея Марселя Пруста "У пошуках утраченого часу", виходить серія "Нобелівські лауреати" в українських перекладах. "Юніверс" орендувало кімнату на Банковій. Його співробітники жартували, що це найближче до влади українське видавництво. Тепер —  не найближче: оренда обходилася дорого, і "Юніверс" переїхало до приміської Бучі. Резонансу на Банковій (чи деінде) таке переміщення не викликало. Зрештою, це правильно: Київ нічим не кращий від Бучі? А Нобеля ми ще одержимо!

×