Декан факультету соціальних наук і соціальних технологій Києво-Могилянської академії, філолог Сергій Квіт, 40 років, говорить про популяризацію української культури та мови, масове чтиво та каже, що ЗМІ мають бути комерційними.
Ви згодні, що зараз немає моди на українське?
— Не зовсім. Помаранчева революція сприяла цій моді. Це була саме українська революція, вона відбувалася українською мовою. Її могли зробити тільки ми і тільки тут. Революції передувала велика робота не лише українських політиків, а й письменників, художників і всіх, хто відстоював українську ідею.
Що може змінити становище української мови, літератури, кінематографа?
— Щоб змінилася мовна ситуація, замало офіціозних заходів. Держава повинна вкладати гроші в підтримку української мови, а також карати за невиконання мовного законодавства. Люди, які не володіють українською, не мають права обіймати державні посади. Треба надати необхідні пільги не лише видавництвам, а й системі книгорозповсюдження. Це основна ланка, яка часто випадає з уваги. Книгарням має бути вигідно замовляти українську книжку.
Письменники не можуть вічно писати в шухляду
Чи можуть українські письменники забезпечити народ якісним чтивом? І чи потрібна нам масова література?
— Звичайно, чтиво теж потрібне. Хоч ми також зовсім не дбаємо про те, що я назвав би справжньою літературою. Має бути представлений повний спектр. Література не може бути справою вузького кола інтелігенції. Але видавати книжки в Україні надто дорого. Письменників, які пишуть українською, майже не друкують. А вони не можуть вічно писати в шухляду.
Яка роль засобів масової інформації в популяризації української культури, мови?
— Головна. Українських книжок чи преси просто немає. І це, до речі, порушення моїх прав як громадянина. Я не розумію, чому наша преса всуціль російськомовна. Хоча багато журналістів у цих виданнях розмовляють добірною українською. Це абсурд, що україномовні видання не купуватимуть. Поки що немає що купувати. Щодо телебачення, то, наприклад, "1+1" від самого початку будує свій бізнес на українській мові і є однією з найвпливовіших компаній.
Проблема в іншому — у нас багато людей отримують інформацію з російських телеканалів, які ведуть цілеспрямовані інформаційні війни проти України. А свобода слова в Росії перебуває на рівні Північної Кореї. Українці ж повинні отримувати та порівнювати інформацію з різних джерел. І передусім із західних, які виробляються за нормальними професійними стандартами.
Проте російську знають усі, а англійську — мало хто...
— Це об"єктивний чинник. Але ми не маємо сидіти склавши руки. Можна робити спільні проекти — і газетних, й електронних медіа. Коли буде нормальна конкуренція, тоді й наші медіа будуть якіснішими. Поступово вони перестануть бути джерелом маніпуляцій громадською думкою і стануть цивілізованим бізнесом. Власники зароблятимуть гроші на якості інформації.
Програма на "Інтері" не витримує жодної критики
Якщо люди не проти читати українською, звідки ж засилля російської мови в пресі та на телебаченні?
— Справа в інерції мислення та культурній маргінальності їхніх власників. Це люди радянського виховання, які взагалі не пов"язують себе з українською культурою. Вони тут ніби випадково опинилися. Ми пам"ятаємо, як Кучма зі своїм почтом полюбляв концерти Яна Табачника. Це хронічні проблеми зі смаком.
Чому на нашому телебаченні немає якісних історичних передач про українську історію?
— Наша історія трагічна, але й дуже цікава та героїчна. Можна було б започатковувати прекрасні бізнес-проекти, але цим ніхто не займається. Програма на "Інтері" не витримує жодної критики, вона просто історично неграмотна. Треба вкласти гроші, звернутися до істориків, які надали б якісний сценарій. Також слід створити нормальне законодавство про меценатство. Щоб люди, які хочуть підтримати культуру, отримували заслужені честь і хвалу, а не проблеми з податковою службою.
3 
1
Коментарі