Ексклюзиви
Вівторок, 30 грудня 2008 15:18

Час повернутися до традиційних цінностей і зайнятися чимось новим

Автор: малюнок: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

На Новий рік люди підбивають певні підсумки та зазирають у майбутнє. Як на мене, то насправді важливішим є саме останнє. У минулому ж уже нічого не зміниш, окрім власного ставлення до нього.

Сьогоднішні часи тьмяні й непевні. Це вже не день і не ніч — це сутінки: у нашому політичному житті, економіці. Та й день у грудні не встигне початися, як уже сутеніє. Хочеться закутатися в теплий плед та зануритися у стару добру книгу, сюжет в якій розвиватиметься статечно, без жодних екстраваганцій, і товщина якої даватиме певну перспективу й натякатиме на твою солідність.

Однак світ довкола нас майже не дає шансу на таку розкіш. Нинішні часи швидкоплинні й украй метушливі. Ми захекано пробуємо вхопити самі себе за хвіст. Ця захеканість не дає змоги зупинитися, осмислити найпростіші речі. Як-от: навіщо людині аж така метушня довкола грошей — ну нахапається вона, і що з того? Чи додає ця захекана метушня щось до власне її життя — і коли вона нарешті почне жити справжнім життям, а не готуватися до нього? Одна львівська пані старшого віку мудро говорила: скільки не збирай, все одно ховатимуть в одній спідниці.

Ми гадаємо, що ця наша метушня, гонитва за матеріальними благами готує нас до наступного "справжнього життя". Однак гонитва ніколи не закінчується. Ми неначе пишемо чернетку — до чистового тексту так і не доходить. Причому щоразу маємо виправдання — потрібно дітей підняти, добудувати дім, дописати дисертацію тощо... А от із понеділка чи з наступного тижня або року заживемо по-справжньому! Однак це "по-справжньому" не приходить. Дрібні клопоти тільки наростають, як снігова куля.

А тут ще й криза. Вона руйнує наші маленькі родинні бюджети. Дружини з розпачем спостерігають за шаленим ростом цін. Чоловікам легше — вони не ходять до магазинів та не викомбіновують, як із нічого зробити щось. Знову актуалізується запитання: що ж робити, якщо далі так жити вже майже неможливо? Політики завели країну у глухий кут. Спочатку переконували, що нам добре, ось ще два кроки до "прориву"... Ну от і прорвало. І тепер головне перекинути вину із себе на когось іншого.

Отож що ж робити? Як на мене, то відповіді дві. Опору можна знайти або в чомусь традиційному чи приватному, або в абсолютно новому та публічному.

Досить, не хочу довіряти своєї долі ніяким Юлі чи Віті

Якщо говорити про традицію, то до неї належать зв"язки між людьми, друзями, у родині, традиційні норми толерантності та моралі. У важкі часи люди гуртуються й поміж себе, і довкола якихось цінностей. Усе зайве відкидається, залишається найістотніше — опіка за дітьми та батьками, розбудова того, що зветься домом. Гадаю, для багатьох це вихід, який не лише надасть свіжості старим, давно забутим смакам та запахам, але й стане новим відкриттям. Ми знову відчуємо, що традиція — це не заскорузлість, а охорона. Це старий добрий дім.

Однак для відважніших можливий інший вихід — реалізація в царині, неочікуваній для себе. Ніхто з нас достеменно так і не знає, на що він насправді здатен. А такі переломні часи зможуть дати шанс багатьом із нас розпочати невідоме нове життя. Такий перелом болючий, але й плідний, багато з нас пережили це на початку 1990-х.

Усе це неначе очевидні речі. Однак якщо трактувати їх як наші життєві стратегії, плани та подальші кроки, то вони істотні. Повернення в лоно родини, до дружин, дітей та внуків для багатьох буде не лише виходом, але й відкриттям. Так само й поринання в публічні справи, коли людина скаже собі: досить, не хочу довіряти своєї долі ніяким Юлі чи Віті. Життя саме заставить нас приймати якесь рішення.

Ці стратегії мають як оборонний, так і наступальний характер. Але навіть повернення до традиційних цінностей, поновлення старих зв"язків є не лише обороною, але й наступом. Хай і консервативним.

Тому в переддень різдвяного циклу свят, коли традиційно повернемося в своє дитинство — до ялинок, вертепів, родини і друзів, маємо шанс знайти в цьому колі для себе вихід. Якого ми довго не бачили, хоча він завжди був для нас відкритим. І взагалі існував тільки для нас.

А з іншого боку, карнавал, яким є наш вертеп, може спонукати до імпровізації. Переконаний, що він у своїй основі більш творчий, ніж ті, які щоденно демонструє наше телебачення. Може якогось дня ми зможемо знайти себе інакшими. Важливо не боятися бути такими. Повернення до різдвяного дитинства водночас повертає нас до того вихідного пункту, який ми вже призабули: коли перед нами слалися десятки шляхів, світ був цікавим та відкритим. Цей вихід може стати входом до нашого нового світу.

Зараз ви читаєте новину «Час повернутися до традиційних цінностей і зайнятися чимось новим». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода