Два роки й два місяці тому тодішній кандидат у президенти Віктор Янукович промовив крилаті слова, котрі варто було б написати сьогодні великими літерами на стінах Кабінету Міністрів: "Мы новая власть. Мы уже пришли, и нас отсюда не выдавишь".
Слово "выдавливать" походить із кримінального жаргону й означає вичавлювання однієї банди іншою з певного регіону чи сфери діяльності. Приблизно так, як це роблять сьогодні донецькі у Львові, вичавлюючи місцевих із найприбутковіших бізнесів. Бо вони, на відміну від Ющенка і навіть Кучми, знають: для контролю над регіоном не конче мати там свого губернатора. Головне — контролювати місцевий бізнес і місцевий кримінальний світ. Межа між якими в нашій країні, зрештою, доволі умовна.
Після узаконення донецького "безпрєдєлу" у вигляді Закону про Кабінет Міністрів крилатий Януковичів афоризм варто було б почепити не лише на будинку Кабміну. А й у спальнях, вітальнях та туалетних кімнатах усіх депутатів від БЮТу, котрі майже одностайно той конкретний закон підтримали. Аби шановні законотворці мали змогу і вранці, і ввечері медитувати над програмою "пацанів" на найближчих кілька десятків років, а заразом і над власною причетністю до здійснення цієї програми.
Важко сказати, чи БЮТівські вожді щиро вірять, що закон цей насправді — під них. Що в близькому майбутньому їм самим пощастить скористатися безмежними кабмінівськими повноваженнями. Тим більш неймовірно, щоб загалом недурні люди вважали подарований антикризовій коаліції "безпрєдєльний" закон рівноцінним обміном за недолугі (і з правового погляду не менш "безпрєдєльні") закони про опозицію та про імперативний мандат для депутатів місцевих рад.
Можна мати великі сумніви в моральних якостях Юлії Тимошенко, але аж ніяк не в її розумових здібностях. Найвірогідніше, наша головна політична пані розраховує (і має, певно, на те причини) на мовчазну підтримку донецьких у президентських виборах 2009 року. Сподіваючись після того відіграти собі всі повноваження — якщо не до, то після парламентських виборів 2011-го.
Колись Гітлер, як і Партія регіонів, отримав приблизно третину голосів
Та Юлія Володимирівна, схоже, погано вивчала історію. Тому не знає, що в країнах зі слабкими традиціями демократії та верховенства права концентрація влади в руках однієї політичної сили чи однієї державної інституції є вкрай небезпечною. Поки що весь політичний плюралізм і відносно ліберальний клімат в Україні тримаються не на традиції, не на повазі населення й політиків до закону та державних інституцій, не на верховенстві права, втіленому зокрема в незалежних судах. Цього немає й близько. Уся наша "демократія" ось уже кільканадцять років тримається на роззосередженні влади й ресурсів між різними центрами впливу — регіональними, клановими, інституційними. Простіше кажучи, жоден гравець не є досить сильним, щоб заїхати в пику всім іншим. Хоч-не-хоч, мусять домовлятися. Це, звісно, недолуга демократія й недолугий плюралізм — але з них може розвинутися демократія справжня. Тим часом як із російсько-білоруського авторитарного "порядку" може постати лише "порядок" ще авторитарніший. Або ж, як писав класик, — "російський бунт, нещадний і безглуздий".
Спроба Кучми зосередити владу в одних руках урешті призвела до деградації самої влади та до українського бунту — на щастя, мирного. Донецькі, схоже, не повторять пацифістської легкодухості свого безславного попередника. Віце-міністр Плеханов не завагається кинути "омон" на студентів. Віце-міністр Попков не пожаліє набоїв для солдатів внутрішніх військ, посланих на приборкання демонстрантів. У кожнім разі, саме такі символічні сигнали посилають донецькі всьому суспільству цими та багатьма іншими кадровими призначеннями.
Колись Адольф Гітлер переміг на цілком демократичних виборах, отримавши, як і Партія регіонів, приблизно третину голосів. До чого призвело потім розширення його повноважень як прем"єр-міністра, відомо всім. Янукович, звісно, не Гітлер. Навряд чи пошле до газових камер "козлів", які заважають йому з дружбанами "жити". Та й українцям далеко поки що до німецького націоналістичного завзяття. Проте значно точнішими можуть виявитися аналогії з повоєнним захопленням влади просталінськими комуністами в країнах так званого соцтабору.
Сталін був не менш конкретним за донецьких "пацаном" і "порожняка" так само не гнав. 1945 року в Ялті він переконав союзників залишити в його сфері впливу Східну Європу. Зі свого боку, пообіцяв не встановлювати там совєтської влади, зберегти багатопартійність і провести чесні вибори. Кількох років йому вистачило, однак, щоб усі лідери опозиції або емігрували, або заподіяли собі смерть, або ж визнали керівну і спрямовуючу роль місцевих комуністичних партій. Словом, багатопартійність було збережено, вибори перетворилися на істинні "празднички демократии", а замість влади совєтів у всій підсовєтській Європі утвердилася "народна демократія".
Сталін свого слова в такий спосіб дотримав. Можна не сумніватися, що дотримають і донецькі. БЮТівці, безумовно, дістануть за свої послуги кращий барак, аніж "нашоукраїнці". Навіть додатковий пайок їм гарантовано — у вигляді згаданого закону про опозицію, себто права вирішувати: хто до згаданого бараку належить, а хто взагалі — невідомо хто. І регулярні вітання від пацанів із "праздничком демократії" нам усім теж будуть забезпечені на багато років уперед. Бо на те вона й демократія. Особливо донецька, котру просто так з українського тіла і справді не вичавиш.
1 
1
Коментарі
2