Директор Інституту філософії НАНУ Мирослав Попович, 76 років, вважає, що російські імперські історичні стереотипи зникатимуть в Україні з підростанням нового покоління.
Президент Ющенко намагається робити кроки щодо переосмислення української історії. Одні це схвалюють, інші навпаки критикують — мовляв, краще займався б злободенними питаннями, покращенням життя людей...
— Аналіз справжнього смислу історичних подій — це наукова задача. Не справа президентів, прем"єрів, політичних партій. Трактування історичного процесу має спиратися на здобутки вчених.
А от вшанування пам"яті — це суверенне право держави, яка може використати свою історію для певних ідеологічних кроків. Але вони мають спрямовуватися на створення монолітної національної свідомості. Якщо викликають у людей відторгнення, значить помилкові.
Чому деякі країни не хочуть визнавати помилок своєї історії?
— Визнавати причетність до кривавих подій неприємно. Хоча я не розумію, наприклад, чому сьогоднішня турецька влада не хоче визнати вірменський геноцид 1915–1917 років. Адже керівники нинішньої Туреччини не відповідальні за це. Та й Кемаль Ататюрк (засновник сучасної турецької держави. — "ГПУ") не був його ініціатором. Якщо не визнають факт масового винищення людей за етнічною ознакою — як щодо греків або вірмен на території Османської імперії — це викликає нерозуміння. Держава має сприяти чесному науковому висвітленню історичних подій.
Чи можемо вимагати вибачення Росії за Голодомор?
— Перетворити голод 1932–1933 років на скоєний нею злочин легко. Але ж це не вона зробила, а диктаторський режим. Хоча ті репресивні заходи мали національний вимір. Знову ж — у цьому повинні розбиратися вчені.
Україна зосереджує увагу на цьому трагічному моменті своєї історії не для тицяння в очі росіянам. А щоб ми самі пам"ятали, що таке свобода і як нею треба дорожити. За все, що накоїла Російська Імперія на чужих землях, мала просити б пробачення та імперія. Та її вже немає. Зрештою, навряд чи нам узагалі потрібні всі ці перепрошування.
Чому Росія так нервово сприймає українське трактування Голодомору, Конотопської битви, ролі гетьмана Мазепи?
— Ми викликаємо роздратування саме тим, що все це йде від урядових інстанцій. Бо вони розраховують на політичний резонанс. А тут потрібно спиратися не на політику, а на науку.
Не треба й забувати про характер сьогоднішньої Росії. Це є реакція авторитарної держави на нашу спробу самостійно розв"язати власні проблеми. Нині Росія фактично сповідує принципи управління державою комуністичної епохи. Україна її дратує. Бо при всьому негативі в нас все ж таки демократія. Ми можемо собі дозволити говорити правду. Боротися за правдиве висвітлення нашої історії.
Які наші помилки щодо висвітлення історичних фактів?
— Це оцінка ОУН і особисто Степана Бандери. Якщо однозначно їх схвалюємо, то благословляємо всі політичні сили, які там стояли. Але ж парторганізація ОУН була терористичною організацією. Входила в так званий фашистський інтернаціонал. Вони цього не приховували й називали себе фашистами. А ми продовжуємо мазати однією фарбою тих 18-річних хлопчиків і дівчаток та їхнє керівництво. Ніхто ніколи не сприйме Степана Бандеру як ідейного попередника сьогоднішньої демократичної України. З іншого боку, бачимо, що боротьба за самостійність була виправданою. Тобто ми мусимо визнати певну двоїстість.
Нещодавно президент Ющенко запросив шведів на святкування 300-річчя Полтавської битви. Чи є що святкувати нам та їм узагалі?
— Не треба було цього робити. Тим більше в Швеції Карла XII шанує тільки незначна агресивна група націоналістів. А тоді, у XVIII столітті, не існувало навіть договору між Україною та Швецією — оскільки не було визнаної світом української держави. Гетьман Мазепа був призначений російським імператором. Він хотів створити незалежну державу, але не вдалося.
У Швеції Карла XII шанує тільки незначна агресивна група націоналістів
Це був епізод громадянської війни за визволення від Росії. І, ймовірно, трагічна історія.
Скільки часу потрібно, щоб в українській суспільній свідомості змінилися стереотипи російської імперської історіографії?
— Це відбуватиметься з підростанням нового покоління. Треба, щоб у них мінялося ставлення до історичних процесів. Для цього потрібні гарні підручники — правдиві й цікаві. Щоб вони були узгоджені із тими, хто задіяний у нашій історії: поляками, євреями, татарами, росіянами, німцями. Оцінки мають бути такі, щоб не виховували в людях ненависті до своїх сусідів.
Багато говорять про Конотопську битву, але ж тоді після нищівної поразки російського війська продажність козацької старшини знову дозволила Москві успішно володарювати в Україні. Чи можна провести аналогії із помаранчевою революцією та чотирма роками по ній?
— Та велика війна тривала досить довго й не могла принести реального визволення Україні. Бо була викликана скоріше релігійними міркуваннями, ніж мотивами здорового глузду, дорослої політики та серйозної державницької орієнтації. До Росії тягнулися переважно соціальні низи, простий народ. Саме він найбільше страждав від панської експлуатації. Українська церква за власною ініціативою пішла в Московський патріархат. Не було здорового піднесення на самому початку. Були розрахунки.
Тогочасна еліта була надто хитра, малокультурна. Ті ж прості люди, тільки багатші. Мало таких, хто отримував освіту в Києво-Могилянській академії. Середній рівень їхньої політичної культури був невисокий. Може, це й споріднює те становище із нашим часом.
Що думаєте про нинішню ситуацію в країні?
— Уся проблема в тому, що в нас низька політична культура. У цьому відношенні відтворюємо епоху тих, хто шаблюками володів набагато краще, ніж пером. Наша політична еліта не має політичних платформ. Збивається в групи, зграйки, об"єднані в основному фінансово-економічними та іншими матеріальними інтересами
Коли ж в Україні буде стабільність?
— Через те, що все зосереджено на чварах, стратегія виробляється від виборів до виборів. І вона така: відібрати у противника частину електорату. Значить, треба щось пообіцяти. Тоді як думати треба на 10–20 років наперед. Гарні державні мужі думають і за 100. Отож, політики та урядовці мають мислити не виборчими кампаніями і не лише про себе дбати.
3 
1
Коментарі
1