Останні кілька місяців Україна не сходить з екранів телевізорів і перших шпальт газет у Грузії. Ставлення до подій у Києві можна розділити на "до" й "після" харківських угод щодо Чорноморського флоту.
На зміну української влади грузини реагували по-різному. Представники влади нарікали, що Вікторові Ющенку не вдалося матеріалізувати свої прогресивні прагнення, тому президентом став не дуже бажаний Віктор Янукович. Утім і його вважали прагматичним політиком, який не відмовиться від євроатлантичної перспективи країни. Опозиція ж зміну влади в Україні сприйняла як справжнє торжество демократії. Ющенко пішов, отримавши всього 5%. Чи це не демократія?
Усе змінилося після угод щодо флоту. Офіційний Тбілісі взагалі припинив говорити про нову українську владу. Мабуть, щоб зайвий раз не дратувати Януковича та його команду. Опозиція перестала захоплюватися українською демократією, тому що за неї Україні, можливо, доведеться дуже дорого заплатити.
Харківську угоду в Грузії оцінюють украй негативно. Але головний аргумент проти — зовсім не питання власної безпеки, хоча будь-яке військове посилення біля кордонів Грузії сприймається як відкрита загроза країні. Тим більше що після харківської угоди вже йдеться про модернізацію флоту, не відкидається розміщення в Криму вертольотоносця "Містраль", який Росія планує купити у Франції до кінця року. Ще серйознішим є те, що асоціюється з харківськими угодами — посилення політичного впливу Росії.
На черзі — ми. Москва не зупиниться
Грузинів не полишає відчуття самотності перед Москвою. Американська політика "перезавантаження", відверте небажання Європи дратувати Росію, події в Киргизії, Україні, майже містично "своєчасна" загибель польського президента Леха Качинського — це занадто, щоб грузини сприймали навколишній світ у рожевому світлі. Особливо коли російські танки стоять за 40 км від Тбілісі, а промосковська опозиція сипле погрозами від бунту до "повторення Бішкека". Очевидно, на черзі — ми. Москва не зупиниться.
Київ поступово йтиме до путінської моделі вертикалі влади. Це неминуче. Досвід сусідніх країн наочно показує — потрапивши в російську орбіту, вони рано чи пізно переймають московську систему управління. Саме це, не менше за військову загрозу, лякає грузинів — більше схильних до анархії, аніж до тоталітаризму. Тим більше, у нас є власний досвід: до 2004 року одним із регіонів Грузії — Аджарією — керував промосковський регіональний князьок Аслан Абашидзе. У його виконанні грузинська версія "путінської вертикалі" була ще мерзеннішою за оригінал.
Чорноморський флот і все, що за ним сталося, протверезило голови грузинів: небезпека абсолютно реальна, януковичі водяться не лише в Україні.
3 
1
Коментарі