Угоду президентів України і Росії про проведення міждержавного кордону на суходолі можна втілити впродовж двох років, уважає колишній міністр закордонних справ України 54-річний Володимир Огризко. Складніше з розмежуванням кордону на морі.
Чому президенти Віктор Янукович і Дмитро Медведєв не домовилися по морському кордону, зокрема Керченській протоці?
— Це означає, що вихідні позиції російської сторони українці не прийняли. І це позитив.
Коли я був міністром, ми заявили про те, що вихідною точкою наших перемовин є Міжнародна конвенція з морського права. І нам удалося переконати російську сторону, що по Азовському морю ми інакше працювати не зможемо. У цілому домовилися про проведення по морю середньої лінії.
Інша ситуація щодо Керченської протоки, де наші позиції різні. Ми стояли і стоїмо на тому, що має працювати міжнародне право. Після розпаду Радянського Союзу було домовлено, що всі міжреспубліканські кордони автоматично стають міждержавними. Включно з морськими. Тож ми принесли російським колегам мапи, видані в СРСР, затверджені й підписані. А нам сказали, що для них це не указ. Почали пропонувати власні фантастичні концепції. Хотіли, щоб по п"ять прибережних миль належали кожній із держав, а посередині користуватися би "по-братськи".
Президенту Януковичу закидають, що договір про продовження перебування російського флоту в Чорному морі може бути фатальним для України.
Нам треба утвердитися незалежною державою. Для цього найкраще вступити до Євросоюзу і НАТО
— Як підписали, так і денонсуємо. Щоправда, росіяни там заклали всі ці суми, які, у разі денонсації, треба буде віддавати. Але дипломатія — така штука, що все можна переграти.
Кажуть, що США віддали Україну в зону впливу Кремля.
— Це спрощений підхід. В американців є нерозмінні принципи, стовпи західного суспільства. Попередня адміністрація США жорстко обстоювала свої інтереси. Теперішня — пішла на пошук компромісів із Росією. Але не коштом Польщі, України, Грузії чи власних цінностей. Останні заяви підтверджують, що двері НАТО для України залишаються відкритими. Просто треба виконувати певні умови, досягати певних стандартів. І тут найголовнішою є позиція України.
Чи може Україна мати власні геополітичні інтереси, утворюючи альянси і впливаючи на політику інших країн?
— На початку потрібно було б раз і назавжди утвердитися незалежною державою. Для цього найкраще вступити до Євросоюзу і НАТО. Це дві структури, які навіки вічні гарантуватимуть Україні незалежність, свободу та демократію. Я хотів би, щоб ми стали на шлях Польщі, Угорщини, Словаччини, які мають демократичний розвиток, нормальні ринкові економіки. І тепер можуть відігравати свою роль у регіональній співпраці, у безпековій, економічній, політичній сфері тощо. Для нас такий варіант найкращий. Бо поза цими системами координат усе робити буде набагато складніше.
Чи підпише Україна до кінця року угоду про асоціацію з ЄС?
— Ми хотіли зробити це до грудня 2009-го. У політичному плані виконали все на 95 процентів. І це була заслуга президента Віктора Ющенка. Складніше з другою частиною — зоною вільної торгівлі. Тут два шляхи: або повністю приймаємо вимоги ЄС, часто невигідні, або намагаємося виторгувати кращі умови чи розтягнути терміни їх виконання.
Я радий, що МЗС вдалося узгодити з Євросоюзом "дорожню карту" щодо безвізового режиму. Якщо все затвердять у політичному плані восени на саміті, залишаться лише технічні питання. Сподіваюся, перейдемо на безвізовий режим до проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу 2012 року.
Є думка, що гірше українських посольств лише албанські. Це стосується насамперед роботи культурних аташе, популяризації України за кордоном. Погоджуєтеся з цим?
— Проблема у фінансуванні. Бо на ці речі позаторік МЗС отримало 15 мільйонів гривень, а торік — жодної. Навіть якби культурний аташе був генієм, він однаково нічого не зробить. Бо для того, щоб провести захід, його треба підготувати — винайняти зал, запросити людей, організувати презентацію, влаштувати прийом. Вони ж не мають коштів навіть узяти машину й поїхати зі столиці в іншу землю або штат. Якщо розв"яжуть фінансову складову, будуть і цікаві ролики про Україну, і фільми, й ефектні заходи.
Чого бракує теперішній українській опозиції?
— Легко себе оголосити опозиціонером, але важко сформулювати свою платформу. Тобто проблема не в тому, щоб разом сісти за якийсь стіл. Проблема в тому, щоб сформувалась опозиція, що матиме чіткі ідеологічні засади, власне обличчя. Одна може бути лівоцентристською, інша — правоцентристською, консервативною, може бути неоліберальна опозиція або ще якась. А вже потім думати, як, маючи різні платформи, знаходити спільну мову.
3 
1
Коментарі
2