Вівторок, 21 жовтня 2008 15:57

"Я теж включив би "Землю" Довженка до десятки найвизначніших світових стрічок"

  Анджей Вайда: ”Я не наважився б зняти кіно про польсько-український конфлікт 1943–1944 років на Волині”
Анджей Вайда: ”Я не наважився б зняти кіно про польсько-український конфлікт 1943–1944 років на Волині”

Польський кінорежисер Анджей Вайда, 82 роки, нещодавно зняв свою 54-ту стрічку "Портрет жінки". Він має всі найвищі світові кінонагороди: каннську "Золоту пальмову гілку", венеційського "Золотого лева", американського "Оскара". Вайда розповідає, що в Польщі фільмують на податки від кабельних телекомпаній та кінорозповсюдників.

Переважна більшість ваших картин — про минуле або ж це екранізація класичних творів літератури. Вас не цікавить сучасність?

— Сценарій до мого фільму про сучасність "Людина з заліза" пролежав 12 років. Щоб робити таке кіно до 1989-го, треба було прихильно ставитися до режиму, який панував у нас по війні. Мені хотілося показати, що Польща — не шістнадцята республіка СРСР, а її історія починається не в 1945-му. До того ж зараз у Польщі низький рівень літератури, а саме вона свого часу підштовхувала нас до фільмів на сучасну тематику. Беручись за нову стрічку, я завжди віддавав перевагу літературному творові, а не спеціально написаному сценарію. Його створюють завжди на замовлення або під певних акторів. А література — незалежніша. От тільки сучасних письменників у Польщі більше цікавлять вони самі, а не проблеми суспільства.

Ваші фільми висвітлюють чи не всі драматичні сторінки історії Польщі за останні два століття. Не плануєте зняти кіно про польсько-український конфлікт 1943–1944 років на Волині?

— Не наважився б. Я там не жив і майже нічого не знаю про тамтешніх людей. А без цього хорошого фільму не зняти.

Як вважаєте, чому в часи тоталітаризму в наших країнах кіно більше розвивалося, а коли настала свобода — почалася криза?

— У тоталітарній державі суспільство не має свого політичного представництва. І його голосом стають артисти. Ми в часи комунізму боролися не за те, щоб зробити кіно політичне, а за те, щоб воно взагалі з"явилося на екранах. Бо артист не може кричати до суспільства, вихилившись у вікно. Скільки людей його тоді почує? 1981 року після прем"єри моєї стрічки "Людина з заліза" аудиторія встала й заспівала національний гімн. Для мене це було вище за будь-яку нагороду. Але зараз це вже неможливо. Інформацію, яку глядач тоді отримував через кіно, тепер подає телебачення. Нині білет у кінотеатр коштує 18–20 злотих (майже 40 гривень. — "ГПУ"). Кіно стало розвагою для багатих. А це не є група невдоволених. До чого їх можна підбурювати? Їм треба відпочинку після важкого робочого дня. І так було не лише в нас. Італійський неореалізм, американське чорно-біле кіно 1950-х — це були часи, коли кіно володіло душами. А сьогодні? Звідти й походить ця криза. Хоча Польща поволі з неї виходить.

Як саме?

— У нас кілька років діє закон про кінематограф, згідно з яким кабельні телекомпанії і дистриб"ютори фільмів платять податок на користь вітчизняних кіновиробників. Торік лише на ці гроші в Польщі зняли 40 фільмів. І це не враховуючи стрічок, знятих на кошти спонсорів.

Після прем"єри "Людини з заліза" аудиторія встала й заспівала національний гімн

Тепер перед нами завдання — домогтися від дистриб"юторів, щоб вони відповідно ставилися до національного кіно. Адже це переважно некомерційні стрічки. А польське суспільство має право дивитися в кінотеатрах картини, в яких говорять по-польськи. Французи першими дійшли до цього. Зараз знімають 200 робіт щороку. Ми їх не знаємо, але ж там люди на них ходять.

Яка з останніх стрічок європейського кіно вас вразила?

— Надзвичайно сподобався фільм "Поговори з нею" Педро Альмодовара. Але я запитав сам себе: "Чи ми могли б у Польщі зняти таке кіно?" Ні, в нас не було свого Луїса Бунюеля. Він вигадав нове ставлення до реальності.

В Україні є певний культ Олександра Довженка. Історики культури стверджують, що його фільм "Земля" належить до десятки найкращих стрічок світового кінематографа. А це не зовсім зрозуміло сучасному глядачеві.

— Я так само помістив би його в ту десятку. До Довженка ніхто не знімав село, природу. Ці поетичні кадри з дощем у яблуневому саду... Потім уже всі стали наслідувати ці прийоми.

Часто пізні фільми режисерів помітно поступаються якістю попереднім стрічкам. Чи є у режисерів правило, як у спортсменів: краще піти раніше, ніж пізніше?

— Люди найчастіше не замислюються над тим, що життя коротке. А от для кінорежисера це очевидніше: не встигнеш зняти і 50 стрічок, як уже й кінець. Тому я, закінчуючи один фільм, думаю вже про інший. Мабуть, це, а ще праця з людьми, дають мені здоров"я. Маю в планах зробити ще пару картин. Як знайду добру тему — зроблю про сучасну Польщу.

Зараз ви читаєте новину «"Я теж включив би "Землю" Довженка до десятки найвизначніших світових стрічок"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода