Фільм "Пілат та інші" режисер Анджей Вайда починає зі знятої документальною камерою сцени у скотобійні. Круторогий баран стріває отари кревняків і, полонивши їх рідним "бе-е-е", веде за собою. Під ніж. А відвівши, просторікує про важливість місії. Про її обов'язкову присутність в овечому соціумі. Якщо не я, стверджує він, її здійснюватиме інший. Загалу треба за кимось іти.
Метафора не нова. Усім пам'ятна євангельська притча про стадо гергесинських свиней, що кинулося за біснуватими поводирями з кручі. Або середньовічна німецька легенда про дударя, який за допомогою чарівної флейти врятував місто від навали щурів, втопивши їх у річці. А коли не віддали обіцяної винагороди, вмілий музика зробив те саме з дітьми Гамельна. Трохи змінивши тональність флейти.
У цих розкиданих по століттях і культурах сюжетах ідеться про одне. Про боротьбу за людські душі, перемога в якій дає владу й над тілами. Їх можна за потреби одразу втопити у морі або змусити віками терпіти муки заради обіцяного раю.
За століття ця боротьба стала більш пристойною і технологічною, проте цинічної суті не змінила. Нині круторогому барану Анджея Вайди не треба бруднити ратиці в реальній крові ближніх – він оселився у телевізійній студії. Побекав – і в овечих головах постав кровожерливий бандерівець, який позбавляє хліба й мови. Побекав ще – й отари, що досі мирно паслися на зеленій травиці українського сходу, закликали до себе забійника. Реального, не телевізійного, з ножем і сокирою – як і належить штатному працівникові скотобійні.
І дудар тепер не трудить ніг між містами і селами. Живе в електронній світовій мережі. Власне, він і є цією мережею.
Цей невидимий щуролов знає кожного з нас і в обличчя, і на ім'я. Він пам'ятає, що любимо на сніданок, а що – на вечерю. У що вбираємося, що читаємо, яку музику слухаємо. Що хто любить і що – ненавидить. Знає слабкі місця у характері та психіці. Вимірявши уздовж і впоперек, новітній дудар створює наші електронні копії, сортує за типами. І зрештою, підбирає для кожного психотипу осібну мелодію. Як робив і середньовічний щуролов. Лишається заграти, аби люди пішли за чарівними звуками.
Вже грають, і вже йдемо.
Нинішня влада в Україні –значною мірою результат таких от технологій. Під час останніх президентських виборів у США "гамельнські щуролови" працювали навіть не з групами – "дійшли до кожного". Й у свідомості цього "кожного" потрібний кандидат поставав саме таким, який подобається конкретному психотипу. Європейські країни одна за одною з тривогою визнають зовнішній вплив на волевиявлення їхніх народів.
Усе настійнішим стає відчуття: демократичні вибори втрачають сенс. Ми щоразу обиратимемо того, кого захоче людолов із дудкою.
Більшою чи меншою мірою ми всі – з овечої отари.
За нами невпинно стежать, нас постійно вивчають. Інстинкт самозбереження періодично змушує опиратися тотальному зануренню у цифровий світ. Проте коронавірус, схоже, придушить останні осередки опору. Нинішня пандемія вже окреслила форми подальшого існування галузей економіки, освіти, науки, джерел енергії. Вони будуть відмінні від наявних. До мінімуму обмежиться пересування планетою. Комунікаціям доведеться перейти у віртуальний світ. Люди дедалі більшою мірою перетворюватимуться на функцію.
Що нам залишиться в тому новому світі? Сподівання. Надія на те, що флейти новітніх щуроловів не щоразу вестимуть нас у бездонні води німецької річки Везер або рідного Дніпра
1 
1
Коментарі
2