Понад місяць світ складав шпаргалки для Джозефа Байдена: він і те має сказати, і про інше не забути. Найактивнішими були українські експерти. Від зустрічі американського президента з кремлівським очільником залежало, бути чи не бути на берегах Дніпра великій війні. Нам праглося, щоб навколо ненаситного вампіра окреслили жирне коло, вихід за яке означав би знесилення або й смерть.
І от зустріч відбулася. Фігуранти залишили її через різні двері. Путін – пританцьовуючи. Байден – по-господарському солідно, але без зітертої крейдини в руці.
Світ занімів, дивлячись на порожній аркуш результатів. Та за хвилю заходився на власний розсуд заповнювати його застереженнями, які ініціатор саміту міг висунути забісованому серійному вбивці. Найбільшу активність знову виявили українці. Саме на наших вулицях злодій розгулявся найлютіше.
Міркувати про версії нам випадає пів року. Такий іспитовий термін новий господар Білого дому дав старому вовкові Луб'янки. Нинішній світовий порядок, здиблений стараннями московитів, взято за точку відліку. Якщо Путін його порушить – випадом проти США або новим походом проти України – впаде кара. І ми дізнаємося про рівень жорсткості, виявленої Байденом на нинішньому саміті. А до того Україні запропоновано не хвилюватися.
У нашому випадку це означає змиритися. З тим, що вкрадений Крим повернеться нескоро. З окупованих районів Донбасу ні цього року, ні наступного війська РФ не підуть. На так званій лінії розмежування наші хлопці гинутимуть, як і нині. Заблоковані азовські порти іржавітимуть. Прибережні надра Чорного моря нахабно висмоктуватимуться. А війна невідомо як довго виснажуватиме українську економіку. Будь-які дії з нашого боку теж будуть порушенням покладеного в основу домовленостей статус-кво.
Чим маємо втішатися? Сполучені Штати нас не покинули. Даватимуть зброю – на сотні мільйонів, щоб ми могли захиститися, коли серійний убивця не дотримає слова. Залишили відкритими двері для отримання плану дій для членства в НАТО. Нас навіть обіцяють прийняти туди такими, які є, – голими-босими, з утраченими територіями й у стані війни. Зафіксувавши, знову ж таки, наш статус на момент вступу.
А великою війною, запевнили, Путін не піде. Бо тоді… Тоді станеться те, про що лідер США начебто попередив у Женеві свого візаві. Напевне, щось дуже для агресора страшне.
Миритися з такими перспективами образливо й не хочеться. Але така реальність. Міністр закордонних справ України продовжує чинити не надто дипломатичний тиск на НАТО. Звинувачує Альянс у бездіяльності і ставить за приклад Ердогана, який не побоявся погроз Кремля і продав нам бойові безпілотники. Зеленський, підігрітий повідомленнями розвідки про наміри сусідів захопити Київ, Харків і Одесу, рветься за океан. Щоби вказати Байденові на його стратегічні помилки й домогтися негайного сховку під парасолькою. Верховна Рада готує звернення до Конгресу про надання Україні статусу основного союзника США поза НАТО. Проте все це видається дилетантизмом і приречене на провал та призведе до подальшого скорочення контактів із "не зовсім дорослими людьми" в нашій владі.
Не тепер, заявив Байден про НАТО. І ніхто не переконає його у зворотному. Україна важлива, але не на вістрі американських інтересів. Проблема номер один для них – Китай. Проти нього він прилетів гуртувати демократичний світ. Агресію проти України розглядали на полях цього вояжу. Укупі з долею Навального і двох ув'язнених американців. Україна сьогодні – на політичній окраїні. Серед країн, де війни можуть тривати десятиліттями. Аж поки всерйоз не зачеплять інтересів сильних світу.
3 
1
Коментарі