Чому в Україні КРИЧАТЬ вказівники?

8

В Україні чомусь дуже люблять писати публічні написи з використанням заглавних літер. Це добре видно, зокрема, по дорожніх вказівниках:

 

Або так:

 

Або ж так:

 

Для порівняння – дорожній вказівник у Хорватії:

 

Важко зрозуміти такий потяг до написання всього підряд великими літерами. Чіткого правила щодо цього не існує, проте загальноприйнято вважати, що текст, написаний капслоком – це символізований крик. Таке враження, що на нас, нерозумних, з усіх боків намагаються кричати: "НА ПОЛТАВУ – ЦЕ ЛІВОРУЧ! ЦЯ ВУЛИЦЯ НАЗИВАЄТЬСЯ ПРОРІЗНОЮ!!! АНУ КУДИ ДО ДВЕРЕЙ ПРИТУЛЯЄШСЯ?!! А ОСЬ ТОБІ СХЕМА ЛІНІЙ МЕТРОПОЛІТЕНУ!!!!!"

Цікаво, що на іноземців в останньому випадку не кричать: їм написали цивілізовано, як з малими, так і з великими літерами:

 

Щоправда, часто кричать і на них:

 

Таке враження, що засилля великих літер – це якраз той самий випадок, коли культура мови відображає загальну культуру мовців. ТАК ЖЕ ЗМІСТ СКАЗАНОГО НАБАГАТО ЗРОЗУМІЛІШИЙ, ПРАВДА? МОЇ СЛОВА ВИГЛЯДАЮТЬ НАБАГАТО ВАГОМІШИМИ! ЇХ КРАЩЕ ПОМІЧАЮТЬ, ЧИ НЕ ТАК?

На фоні цієї пострадянської вакханалії приємним винятком виглядають нові вказівники у Львові:

 

Як бачимо, нормально (НЕ КРИКЛИВО) написаний текст виглядає цілком інформативно і значно симпатичніше.

Насамкінець – приклад того, як текст, написаний лише великими літерами, унеможливлює правильне сприйняття:

 

Правильне прочитання тексту на пам'ятнику таке: "Юліуш Словацький – польський поет". Проте без розділових знаків і лише великими літерами його радше прочитають як "Юліуш – словацький, польський поет". Навіщо таке робити – мені особисто не зрозуміло…

×