Коли хтось із батьків гине, його партнер та діти проживатимуть горе у кілька етапів.
Найчастіше виділяють заперечення, гнів, торг, депресію і прийняття, але це не обов'язково відбувається у такому порядку, передає УП.
"Може бути одночасно і заперечення, і гнів, а потім знову заперечення і депресія. Горювання йде непослідовними кругами, і в будь-який час може виникнути тригерна ситуація, яка збудить якусь емоцію", – каже дитячий психолог Катерина Гольцберг.
Дитина може застрягати у різних стадіях – у запереченні, коли не може прийняти реальність, у гніві – коли поведінка стає дуже агресивною, або в депресії.
"Я бачу випадки, коли у дитини загинув батько на війні, і вона рік не приймала реальність і фантазувала, що батько живий. Це сталося тому, що дитина виїхала з України, опинилася в нових умовах і має новий досвід в цій країні, де батька і не було. Як кажуть люди, усе після 24 лютого – це "довгий лютий", і ми чекаємо весни. Ці метафори не просто так звучать – психіка у травмі втрачає відчуття часу", – каже психолог Анна Покровська.
Потрібно чесно повідомити дитині про те, що сталося. Діти все одно будуть бачити реакцію іншого з батьків, родичів або чужих людей.
Якщо цього не пояснити, малеча буде відчувати, що щось не так, але не зможе прожити свої почуття і буде щось дофантазовувати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як допомогти дитині впоратися зі стресом
"Одна з помилок батьків – намагатися "вберегти" дитину від правди. Не можна казати про загиблого батька, що він пішов, поїхав у відрядження. Це жорстоко, бо дитина буде чекати тата. З часом діти все дізнаються – і доведеться відповісти, чому ви збрехали. Дітям потрібно сказати правду", – вважає Роман Зіненко.
Говорити з дитиною потрібно в безпечному місці. Цю інформацію дитині важливо почути від найближчих людей, а не від вчителя чи сусіда.
"З дитиною має бути близька людина, яка може побути з нею 1-2 дні поряд. Сказати дитині, що в неї загинув батько і відправити в школу – це неправильно", – каже Катерина Гольцберг.
Полон або зникнення безвісти – це не лише розлука з людиною, а й постійне відчуття невідомості та безпорадності, яке супроводжує її рідних.
У таких випадках важливо чесно говорити з дитиною і не давати хибних надій.
Ще одна ідея, як подолати таку розлуку – писати листи, повідомлення або щоденник для батьків, які в полоні.
Розповідати усе хороше й цікаве, що сталося за день, щоб не забути розповісти це, коли рідна людина повернеться додому.
1 
1
Коментарі