Про найважливіші речі у стосунках між батьками і дітьми, батьківство у США та розвиток дітей в Україні розповіла на семінарі-дискусії в Ужгороді Наталія Сіра, лікар і психолог, професор East Carolina University (США).

Про це пише zaholovok.com.ua

Американці не слідують нормам, коли дитина почне їсти дорослу їжу, скільки має спати і у скільки тижнів перевертатися на бочок?

Демократизація суспільства готується змалечку, i все починається саме з особистості. Стереотипу чи рецепту, що і коли повинна робити дитина – в США такого нема.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Татуювання австралійки захистило доньку від насмішок

Рамки є, але вони гнучкі: дорослі не бояться, що дітки забрудняться, візьмуть глину руками, ходитимуть босі, будуть бавитися з тим, з чим "не можна". Бо це досвід. "Спробуй!". І це скрізь.

Загальний напрям такий, що дитина - індивідуаліст і такою має йти по життю. Це як неписана норма. Навчитися приймати рішення за себе – це велика частина того виховання. Запитання на повному серйозі "щоби ти їв?", "щоби одягнув?". Завжди дається вибір для дитини – буквально з двох рочків.

Які позитивні моменти вдалося побачити тут у стосунках батьків і дітей?

На набережній, гуляючи, чула деколи, як мами гарно розмовляють з дітьми. Запитують, що сталося і уважно слухають та пояснюють діткам.

Є батьки, які розуміють, що треба ставитися до дитини, як до особистості. Не про політику розмовляти, звичайно, але говорити і пояснювати багато – про те, як день пройшов, про почуття. Але є й такі, що виходять на ту набережну, бо вихідний, треба "показатися", не питаючи чи думаючи за дитину, чи хоче вона того. Просто тягнуть за собою дитину, сердячись, що вона в сльозах.

 

Як саме перший рік життя відображається на майбутньому дитини?

Все, що записується у мозкову формулу "як до мене ставляться/як про мене турбуються" відтворюється згодом в особистості і ставленні до інших, у подальших стосунках, виборі партнера, батьківстві і материнстві.

Дослідження йдуть аж до того, що те, як розвивається вагітність, матиме вплив на подальший розвиток маленької особистості. Бо нервова система i мозок розвиваються якнайдовше. Пережиті стреси вагітності під час воєн, а також інші патологічні стани, добре демонструють зв'язок із дефіцитом активності чи гіперактивністю дітей, асоціюються із стресами материнства.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найважливіші принципи розмови з малюком

Водночас розуміємо і пластичність мозку. Він може переформатуватися. Мозок надзвичайно пластичний, саме у перші 12 місяців життя. Треба дуже звертати на це увагу! Пластичність мозку – одна з найбільш досліджуваних сьогодні тем. Вже у 24-36 місяців і далі мозок більш "осілий".

Якщо мати уважна і швидко підходить до дитинки, котра розплакалася, то у такому випадку закладається впевненість, що "мені допоможуть". Нема перезбудження і нейрорецептори це закладають як типову реакцію. Звідси - довіра до середовища, віра, що все буде добре, схильність без паніки реагувати на стреси життя у подальшому. Такі діти, перебуваючи в хворобі (чи стресі), швидко виходять з нього. На відміну від тих, кого залишають "проплакатися", доводячи до перезбудження всіх центрів, закладаючи таку ж перезбуджену реакцію на майбутнє, яку переформатувати буде неможливо.

Така перевантажена стресом реакція веде до низького порогу сприйняття стресу.

Теорій батьківства є декілька, до якої схиляєтеся ви?

Демократичне батьківство – найкраща модель. Дитина є повноцінним членом сім'ї, як мати і батько. Тільки створюючи демократичне середовище обговорення, можна навчити дитину приймати самостійні рішення і так само навчити відповідати за їх наслідки. В ідеалі це найкращий вид батьківства, бо він підтримує і поважає дитячу ідентичність. Дитина знає, що батьки у будь-якому разі його/її любитимуть. Ідеальна прив'язаність закладається саме в демократичному батьківстві.

Якщо стосунки між батьками і дитиною демократичні, то скоріше всього вони згодом переростають у дружні. І ця підтримка йде значно далі, не лише до студентських років. Така схема є гнучкою, вона з часом переходить у догляд за батьками. Бо наші ролі змінюються з часом.

А батьківство, яке виключно контролююче, дуже нагадує те, як виросло ціле радянське і пострадянське суспільство, будучи тотально підконтрольним. Це позбавляє дитини практики у прийнятті рішень, відповідальності.

Може тому це одна з проблем, чому нам так важко віднайти особистості, які можуть мислити по-іншому. Контролююче-наказуюче дається взнаки.

У чому найбільша цінність теорії прив'язаності?

Це найприродніше, що може бути: рівень і якість турботи, який мама проявляє до дитини, розуміючи потребу дитини, не відмовляючи в ній. Вплив мами з часом зменшується і потреба в ній також. Це повинна розуміти так само і мама, більше відпускати, дозволяти робити помилки і підтримувати, мати відкрите обговорення всього здійсненого з дитиною.

Найбільша цінність цього зв'язку (якщо закладена надійна прив'язаність) у тому, що зв'язок, будучи біологічно необхідним на ранніх стадіях розвитку дитини, трансформується з віком і у матері, і у дитини, перетворюючись у багатовимірний вектор впевненості у собі, успіху (у дитини), і гордості/радості за дорослих дітей (у матері).

Формула зв'язку переходить у всі інші стосунки людини.

Як працює і підтримується прив'язаність в американських умовах відсутності декретів?

Є різні сценарії. В силу того, що дійсно декрету нема і жінка повинна вийти на роботу через 2 тижні після пологів, існує галузь бебісітерів чи ясел. Це не няні, а виховательки з освітою, які розуміють чутливість такого раннього віку. Географічно дідусі і бабусі часто живуть в різних штатах, це по 5-10 годин їзди. Такі стосунки, щоб бабуся допомагала, досить рідкісні. Та й до старості ставлення різне, не кожна бабуся хоче пелюшки міняти, частіше – поїздити, світ побачити.

Віддаючи дітей під опіку фахівців, мами не полишають один з найважливіших елементів – грудне вигодовування. Вони зціджують молоко на той час, коли не можуть погодувати дитину самі. Зараз ГВ дуже активно відновило себе. Якщо 20 років тому до цього ще ставилися дуже скептично і думали, що з розвитком технологій годувати груддю ніколи не будуть, то в останні 10 років усім стало зрозуміло, що це – найцінніше, що жінка може подарувати дитині. Бо це здоров'я.

На "батьківських" сайтах часто з'являються статті про дитячі кризи. Як радите долати їх ви?

Кожна стадія розвитку відповідає віку і буде проживатися зі своєю кризою. Варто думати про темперамент дитини, її унікальний режим і помічати, розуміти цю мету/чи кризу.

12-24 місяців – криза і час, коли дитинка вже механічно може віддалитися від дорослого, стільки всього може зробити і не все вдається. Зауваження від мами – "ти не можеш це зробити", "подивися як ти забруднився" -- вбивають початки ініціативи i затримують автономію. Чи захоче дитина ще щось робити, якщо вже знає, що нічого з першого разу не виходить? Але в кого виходить? Дайте дитині шанс і час.

Що важливе у контексті криз для тих, хто відвідує дитячий садочок?

Емоційна інтелігентність актуальна вже з двох років, коли будуємо словничок дитини. Скільки виховательок розуміє, що Петя сумний, бо скучив за мамою? А іноді навпаки ще й карають за плач!

А до цього треба ставитися чутливо. Пояснити, що все в порядку, що це – окей, ти сумуєш за мамою, це нормально і добре, і вона обов'язково прийде за тобою. І повторювати це стільки разів, скільки потрібно дитині.

Це напряму пов'язано зі здоров'ям дитини?

Для подолання проблем зі здоров'ям слід розуміти, чому ця людина "обирає" таку реакцію чи хворобу, такий своєрідний захист.

Сьогодні створюються окремі центри, щоб медики розуміли, що дитячі емоційні травми ведуть до ризику великої кількості хвороб, впливаючи на здоров'я упродовж життя.

Якби я здавала дитину в садочок, то обов'язково поцікавилася би, чи знає вихователька, що "мені зараз 3 роки, що у мене відповідна вікова криза і полягає головне завдання догляду за мною саме в тому, щоб підтримати ініціативу?". Бо якщо у віці з 3 до 5 років цю здорову ініціативність не закласти, то у майбутньому з цим будуть серйозні проблеми.

Як правильно батькам дотримуватися встановлених меж і обмежень. Чи може бути допустимим биття "по попі"?

Якими будуть наслідки від "по попі" – залежить від віку/частоти інтервенції "по попі" і від пояснення. Також залежить від того, яка мета. Кожного батька, який вибирає цей метод, треба запитати: що ти з цього хочеш? Бо виховання – це гнучка система, яка має змінюватися залежно від віку. Якщо маємо підлітковий вік, то дитина буде хотіти вирватися з цього контролю, порвати його. І по попі тут вже не даси, не спрацює.

Якщо ж ти хочеш замінити фізичне покарання іншими формами, то вже добре відомо, що інші форми відмінно працюють. Але треба все пояснити – поводився не так, значить не будеш бавитися 2 години з улюбленою іграшкою. Поведінка і наслідки саме так пов'язуються дуже гарно.

Альтернатива фізичному покаранню існує і є атрибутом демократичного батьківства. У кожному віці знайдуться форми альтернативного покарання, але головне – це розуміння, чого ти був наказаний, інакше цей урок залишається невивченим.

Як бути батькам, які самі відчувають брак батьківської любові чи мають певні травми глибоко в дитячих спогадах?

Зазвичай ми повторюємо підсвідомо те, що з нами робили. Або ж доходимо до того кроку, до розуміння, що хочемо бути інакші, aбо повторюємо за своїми батьками підшльопники, контролювання. Але це не та турбота, яка необхідна дитині.

Ті, хто інтуїтивно розуміють це, починають читати, аналізувати. Рефлекторне "куди я йду і чого я так роблю?" – дуже важливе при батьківстві. Бо формула, яку ми отримали від власних батьків, має адаптуватися до нового часу i вимог. До своїх дітей я не можу ставити ті вимоги, які ставилися до мене. Бо зараз зовсім інший час і інші вимоги.

Що основне треба пам'ятати, щоб не нашкодити своїй дитині?

Якщо батьки створять середовище взаємної поваги, любові один до одного і до дитини, і ця повага прийде потім з конкретними ситуаціями, коли дитинка має право сказати своє слово і її вислухають, і дадуть відчути, що поважають, то це буде та людина, той відповідальний громадянин, який не боятиметься пробувати нового, експериментувати і рости. Це головне.

Не сіяти страх, що ти можеш бути інакший і це вже щось тобі заборонить. Ти інакший і це тобі в світі поможе. Бо ти можеш добитися інших успіхів.

Що б ви порадили тим, хто переконаний, що навчання – передусім?

Якщо ти впевнений, що тебе люблять, то не боїшся пізнавати, вчитися. Якщо ж мама не підтримує чи критикує забагато, то дитина вже у 5 років не хоче пробувати, бо вже "знає", що у неї не вийде. Маючи такі знання, нам треба зробити відповідний стрибок свідомості і думати про материнство, і як покращувати якість і чутливість виховання та освіти.

Школа навчить наукам, навикам, музика і балет розвинуть, але якою буде людина з цими танцями і музикою? Це головне запитання, яким варто перейматися.

Радість материнства не завжди всеосяжна. Інколи материнство стривожене, інколи бабусі згадують досвід ще власних бабусь і їх досвід "за царя Гороха". В США прадідівських порад нема.

 

Яким є ваш прогноз розвитку українських дітей, яким зараз від 0 до 5 років, зважаючи на ситуацію в Україні?

Якщо матері знають, що вони роблять, то через 20-30 років діти їм подякують за ту материнську любов, і ті починання, які вони закладають у своєму материнстві. Згодом вони зможуть щасливо вийти на пенсію і отримувати задоволення від своїх дітей і тих змін, які стануться.

Про зміни – це дуже боляче щодо України. Я приїжджаю і бачу не так вже й багато змін. У мерії багато людей працюють і державний апарат далі діє радянськими методами. Дітям доведеться все перебудовувати і воювати із застарілими структурами. І тоді вони запитають: а чому ви, батьки, не зробили це ще тоді? Чому ви адаптувалися до того, що треба було зруйнувати?

Вчені з Університету Південної Каліфорнії з'ясували, що народження дитини після 35 посилює когнітивну діяльність і вербальну пам'ять.

×