Працівник одного з черкаських ломбардів Віталій Дерновий живе в обласному центрі з 1985 року. У застій почував себе людиною другого сорту.
— Ніколи не любив Черкас саме за російськомовність. Ще коли в дитинстві приїздив до тітки, лічив дні, аби пошвидше назад у Звенигородку, — каже. — Тут відчував себе не в своїй тарілці, ніби в іншу державу потрапив. Особливо соромно було, коли в розмові раптом виривалося українське слово.
Під час навчання на філологічному факультеті Черкаського педінституту деякі викладачі настійливо рекомендували україномовним студентам між собою говорити російською, згадує Дерновий:
— Зараз — інша справа. Співвідношення україномовних-російськомовних у місті десь 70 на 30. Просто люди перестали соромитися української. Мені часом здається, що років за п"ять я буду озиратися на тих, хто ще говорить російською.
Майже всі газети та школи в місті україномовні. Те саме стосується радіо й телебачення.
— Добре, що ми пішли еволюційним, а не революційним шляхом. Он молдавани зі своєю мовою та абеткою добряче дров наламали, а тепер про Придністров"я можуть забути, — каже Віталій. — А ми поступово, без галасу переламуємо ситуацію.
У Кам"янці російську школу N4 об"єднали з українською школою N 1. Тепер у місті немає навіть російськомовного класу. Ніхто не протестував.
Із набуттям Україною незалежності мовна ситуація змінювалася і в Каневі. Батьки вимагали, аби їхні діти навчалися українською. Із кожним роком зменшувалася кількість російськомовних класів у школах. Нині навчається 95 російськомовних дітей.
— Наймолодший російськомовний клас у школі — четвертий, — каже головний спеціаліст міського відділу освіти Тетяна Яковіна. — Минулого року на вимогу батьків у першому класі російською мовою навчалася одна дитина. Із нею займалася окрема вчителька. Ця родина виїхала до Росії, і більше бажаючих розпочинати шкільну науку російською в Каневі немає.
Нині в області 696 шкіл. Із них 688 українських, одна російська і сім двомовних.
2 
1
Коментарі
1