"Машиною люблю подорожувати по Україні й нашій області, — каже 50-річний директор "Черкасиводоканалу" Сергій Овчаренко, з яким зустрічаємося в його кабінеті. Чоловік кермує власним авто "Мітцубісі Лансер". — Щовесни з сім"єю їжджу до Корсуня. Там біля мосту на острові цвіте бузок. Аромат! Поряд — джерело 100-річної давності".
— Відпустку проводжу традиційно — на морі, — продовжує. — Останні роки зупиняюся у друга, директора ялтинського водоканалу. В нього біля моря будинок. По санаторіях їздити не люблю. Раз був, не сподобалося. Мені затишно в колі сім"ї, а не щоб був великий колгосп, шум, столова по розкладу. Краще вже в палатці. Ловити бички, з дружиною та дітьми варити юшку. Раніше їздили часто.
Біля робочого місця Сергія Володимировича стоїть трилітровий фужер-акваріум з однією рибою.
— Люблю рибалити. Обожнюю ловити в сільському ставку. Вранці тихенько, туман над водою, — із задоволеним виразом обличчя проводить рукою. — Качка десь крякає і клює карась. Ото найбільше задоволення. Якось спіймав коропа. Так щоб не збрехати, до трьох кілограмів було. Я плавав на камері від "білоруса", то попотягав мене той короп, — продовжує. — От, яка різниця між людиною з села та міста. Питають міського, ну, як живеш? Та, каже, постійно сумую. Подивлюся телевізор — політики гризуться. Подивлюся на ціни в магазині — не хочеться жити далі. А в селі пташки співають — людина радіє. Картопля, буряк підріс, жуки щось не з"їли, — теж радіє.
Один другому каже: "Нічого собі, Леніна закопали". Ми попадали зо сміху
Треба вміти радіти всьому. Якщо будеш сам бусурманом ходити, то й до тебе так ставитимуться. В більшості сьогодні проблема — відсутність спілкування. Люди замкнуті в собі, не знають сусідів, ходять злі. Це неправильно.
Сергій Овчаренко запрошує до кабінету нарад. Над дверима висить вишитий хрестиком рушник. Напроти між вікнами теж у рушнику дві ікони.
— Тут радимося з начальниками цехів. Ніколи не лаємося. Якщо щось намічається, показую на ікони. Скажу, воно трошки впливає, — сміється.
На шафі стоїть фотографія з усіма директорами біля скульптури сантехніка перед приміщенням водоканалу.
— Ключ — справжній, — показує на розвідний ключ у руках робітника. — Один поцупили пацани, то цей приварили. А був такий випадок, через тиждень після відкриття. Пізньої осені, коли сутеніло, стоїмо неподалік із головним інженером. Коли йдуть два добре підвипивші мужики. Підійшли, постояли. Один другому каже: "Нічого собі, Леніна закопали". Ми попадали зо сміху. Воно зверху видно, що в картузі. То й подумали на Леніна.
Родом Сергій Овчаренко з Піщаного Золотоніського району. На підприємстві працює понад 30 років. Починав майстром. Був начальником дільниці, головним механіком і головним інженером.
На посаді директора "Черкасиводоканалу" 10 років. Тут працюють його дружина Лідія Михайлівна, 27-річний син Олександр і донька Юлія, 23 роки.
— Із дружиною разом училися у вінницькому технікумі. Вона мене чекала з армії. Таке тоді було. Був упевнений, що дочекається, — каже Сергій Володимирович.
2 
1
Коментарі