Свою першу політичну організацію я заснував у першому класі. Це був сам початок, "золота осінь" 1981-го. У жовтенята нас взяти ще не встигли, чекали слушної нагоди — 7 листопада.
Після уроків три хлопчика і дві дівчинки зібралися в парку. Дістали потрібні для створення первинної ланки речі — клей ПВА, маленький зошит у клітинку і крихітний, 2х2 см, портретик Леніна, видертий з якогось журналу. Ми були одностайними в назві й духовним патроном обрали Ілліча. Тому й приклеїли його образ на обкладинку зошита, написавши акуратним почерком: "Организация "Помошники Ленина". Саме так — через "ш".
Хтось із заздрісних однокласників стукнув на нас класній керівничці. Я досі пам"ятаю крик і перекошене страхом обличчя Марії Іллівни, тремтіння рук і нервове витрушування мого ранця. Знайшовши крамольний зошит, вона порвала його на дрібні клаптики. Із портретом вождя на обкладинці. Не прочитавши ані списку членів, ані статутних положень, ані програми. Її худорляве стареньке личко не приймало вибачень — хоч ми не знали, чи согрішили. Була ж "Молода гвардія", "Нескорена полтавчанка", піонери-герої та Ковпак із Руднєвим… Ми хотіли бути такими ж — потрібними і корисними своєму народу. Самостійно і без санкцій начальства.
Андрей! Чтобы больше никакой самодеятельности!
— Чья была идея?! — запитала Марія Іллівна.
— Моя… — відповів я і був готовий зовсім не по-ленінськи розревітися.
Учителька схопила мене за почервоніле вухо і благально закричала:
— Андрей! Чтобы больше никакой самодеятельности!..
Через три дні, за місяць до свята революції, нас терміново прийняли в жовтенята. Лише сьогодні "Помошники Ленина" вийшли із глибокого підпілля.
3 
1
Коментарі
4