Проблема ось у чому: багато речей почали відбуватись у світі нереальному. Вже стало важко розповісти людині, яка досі читає тільки паперові газети й дивиться звичайний телевізор, що десь зовсім поруч — лиш дріт у комп'ютер устроми — все зовсім по-іншому, всього багато, що за все життя навіть і відсотка всього того не осягнеш.

Зізнаюсь, я людина, цілком залежна від інтернету. Там — моя робота і мій відпочинок. Там — мої друзі. Чи, як заведено їх називати, френди. Але є одна рятівна, як на мене, обставина. Я бачу межі віртуального світу. Бо все-таки щось заважає зникнути "там" назавжди, перетворивши його, таким чином, на "тут". Хоч, можливо, я себе обманюю, а насправді вже давно капітулював перед цифровим світом. Що мені вже тепер і троянди не пахнуть, як живим людям, і собаки не гавкають.

Дивна річ: лише поголившись, починаєш усвідомлювати цінність волосся. Так само й тут. Те, що відбувається там, насправді стається тут. Бо твоє оточення там залежить лише від того, який ти насправді.

Або, можливо, твоє віртуальне тіло — певний шанс виправити своє реальне життя, стати кращим, добрішим, ніж насправді. Бо там ніхто не бачить твоєї огидної родимої плями на спині, нікому не чути твого перегару. Там, навіть коли ти трохи прикрашаєш або обманюєш, людям не видно твоїх очей. Там ти заслуговуєш тільки на те, чого вартий. Точніше, чого варта створена тобою нереальна оболонка.

Ясна річ, інтернет — лише ілюзія, яка за бажання розвіюється дуже просто. Вимкни комп'ютер, вирви з м'ясом дріт, не заплати за інтернет. І ти знову станеш собою. Таким собі "голим Васею" без особливих ознак, одним із мільйонів співвітчизників. І чого ти будеш вартий без своєї цифрової форми? І де шукатимеш функцію save, коли по тебе прийдуть косарики, щоб зробити тобі delete? І в якій рай відлетить твоя віртуальна душа? Звісно, якщо вона в тебе була.

×