Ексклюзиви
Пʼятниця, 16 листопада 2018 16:10

Зерна правди

Сиділи днями, балакали, і чомусь виникла тема, хто яку найдивнішу книжку в житті прочитав. Ну, епітет "дивна" можна розуміти по-різному, тому один згадав Лотреамонові "Пісні Мальдорора", другий – підручник з акушерства й гінекології, третій – посібник з експлуатації трофейного танка T-V. Я натомість ляпнув: "Щоденник" Шевченка. Ляпнув, а тоді подумав, що, мабуть, так воно і є.

Справді: що, як і навіщо записує Тарас Григорович у свій так званий "журнал"? Єдине легке питання: чому поет узагалі починає його вести? Навесні 1857 року до Новопетровського укріплення долинає звістка про помилування. Звістка долинає, але на офіційний документ доводиться чекати ще кілька нескінченних місяців. Ніби вже воля, закінчилися ненависні муштри на плацу, і навіть спати дозволено не в казармі, а в садовій альтанці великодушного коменданта Ускова. А однак на виїзд дозволу все немає й немає. Щоб заповнити чимось нестерпну пустку очікування і просто розім'яти відвиклу від пера руку, Шевченко і вписує у саморобний зошит "что ни попало".

Добре, але чому він це робить російською мовою, якою володіє, м'яко кажучи, недосконало? Щоденник – це ж розмова із самим собою. Що за втіха – розмовляти з собою чужими словами? Інша річ – якщо заздалегідь мати намір показати написане московським і петербурзьким читачам. Проте вже на другій сторінці поет цю версію заперечує, мовляв, "если бы я свой журнал готовил для печати", то міг би брехати, "сколько душе угодно". А так – ні. Але в підсумку, винятково правдиво описавши всілякі холостяцько-побутові "происшествия", він дарує "Щоденник" Михайлові Лазаревському, тобто всупереч задекларованому принципу все-таки пускає його межи люди.

І слава Богу, бо завдяки цьому ми маємо можливість розгледіти живого Шевченка, а не той пам'ятник, який йому зазвичай вибудовують учителі української літератури, відлякуючи від "Кобзаря" все нові й нові покоління нещасних школярів. Зрештою, я теж був таким школярем і полюбив Шевченка щойно в дорослому віці. А міг би полюбити значно раніше, якби почув на уроці, наприклад, таку витягнуту зі "Щоденника" історію.

Отже, як відомо, за весь 1858 рік Тарас Григорович написав лише п'ять віршів. Причому три з них – упродовж одного ранку 9 лютого. Як це сталося? Дорогою з солдатчини до Петербурга Шевченко з вини царської бюрократії надовго застряв у Нижньому Новгороді. Культурних розваг це місто могло йому запропонувати небагато: провінційний театр, приватні концерти на квартирах знайомих і бордель, який поет послідовно називає "очаровательное семейство мадам Гильде".

Бордель Шевченко відвідував із трьох причин: на радощах, коли в його житті відбувалося щось хороше, з горя – коли відбувалося щось погане, і з нудьги – коли нічого не відбувалося. 26 листопада 1857 року новгородські приятелі Шрейдерс, Кадницький і Фреліх замовили Шевченкові свої портрети і заплатили йому гроші наперед. Ясно, що того ж вечора поет опинився у закладі мадам Гільде, а вранці виявив, що всі отримані авансом 125 рублів у нього хтось украв. Поліція злодіїв не знайшла, але й Тарас Григорович не надто засмутився і вже 29 листопада, продемонструвавши – за власним виразом – "христианское незлобие", знову "отдохнул немного" у "коварной мадам".

Десь за місяць Шевченко закохався в акторку Катерину Піунову і запропонував їй вийти за нього заміж. Акторка запанікувала, почала уникати зустрічей наодинці, суцільні нерви й непорозуміння, тож 8 лютого поет – цього разу з горя – вирушив за знаною адресою, а 9 лютого записав у "Щоденнику": "После беспутно проведенной ночи я почувствовал стремление к стихословию". Відчув – і на одному подиху створив чудовий ліричний триптих: "Доля", "Муза" і "Слава".

Як бачу: бреде він у сірому світанку засніженими вулицями, ноги роз'їжджаються, голова розколюється, печінка ниє. Бреде і мугикає, щоб не забути: "Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою". Не сумніваюся: для школярів такий – життєлюбний, самоіронічний і талановитий – Шевченко був би незрівнянно цікавішим за того, що бездарно застиг у неприродних позах на сотнях постаментів

Зараз ви читаєте новину «Зерна правди». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Олександр Бойченко
За мить до меду 1 Переглядів: 315
Позичте Далю Переглядів: 450
Свято винограду Переглядів: 504
Спека Переглядів: 531
Голосів: 12885
Голосування Чому я не голосуватиму за Юлію Тимошенко на президентських виборах у 2019 році?
  • Вона вже була у владі і показала всі свої можливості
  • Країні треба президент іншої якості
  • На жодних виборах не голосував ні за неї, ні за партію "Батьківщина"
  • Ще не визначився з кандидатом
  • Голосуватиму за Тимошенко
Переглянути
Погода