Пʼятниця, 10 березня 2017 15:10

Топить кораблі

Відколи світу й сонця, у березні треба було поминати Шевченка. А оце віднедавна до Тараса Григоровича долучився Крим. Теж тепер вічно житиме в пам'яті народній. І теж переважно у березні, коли його не стало.

Натомість мій не раз уже оспіваний на цих шпальтах кум Василь, Богу дякувати, є і навіть не марніє. То я ліпше про кума.

– Самі, б…, гріхи з твоєю Мельпоменою, – скрушно сказав мені Василь у переповненому "пазику", яким наш шкільний театр повертався додому з районного конкурсу, присвяченого дню захисника тодішньої вітчизни.

Хоча хто як хто, а Мельпомена моєю точно не була. Всі люди мають якісь недоліки, є один і в мене: цілковита акторська бездарність. Але піонервожату, яка керувала нашою самодіяльністю, цікавило тільки, чи учень здатен "вивчити слова". Що більший текст, то вищою була ймовірність мого, так би мовити, затвердження на роль. А чи вживався я в образ, чи не вживався, – це її мало обходило. Як і мої фактурні дані. Тому, до речі, класі в шостому мені довелося зіграти малого Тараса. Для переконливості я тинявся по сцені босий, підганяючи ціпком уявних ягнят. Зачудованим глядачам пропонувалося повірити, що з цього Мауглі колись виросте Великий Кобзар українського народу.

От. А на згаданий конкурс ми повезли "Загибель ескадри" перманентного сталінського лауреата Корнійчука. Це було вже у старших класах, тож у вільний від репетицій і порпання на городі час ми з кумом замріяно поглядали на чужі дівки і вголос фантазували про велике кохання. А, як відомо, велике кохання в селі вимагає бодай мінімального володіння прийомами рукопашного бою. У зв'язку з чим кум роздобув десь відповідну брошуру. До дня прем'єри ми встигли таємно вивчити кидок типу "млин" і вирішили зробити нашій режисерці сюрприз.

Я, зрозуміло, грав у "Загибелі ескадри" революційного, але ідеологічно нестійкого матроса Гайдая, у вуста якого щедрий Корнійчук вклав усі найдурніші репліки своєї вікопомної п'єси, кілька найпатетичніших монологів і пісню "Раскінулось морє широко". Кумові дісталася роль уенерівського боцмана Кобзи, який підступно намагається перетягнути Гайдая на свій бік. Моя сусідка і наша з кумом улюблена однокласниця на прізвисько Лара як змогла втілилась у непохитну більшовичку Оксану. Власне до неї Гайдай розпачливо й вигукує: "Топить кораблі! Хто може піти на це?"

Як виявилося, піти на це може товариш Ульянов-Ленін, від якого комітетчики отримують шифрограму з наказом знищити дислокований у Севастополі флот, бо інакше його спільно з німцями захоплять українські буржуазні націоналісти, на зразок мого кума. Ну, там ще багато всілякого, але головне – що за сюжетом Кобза з Гайдаєм у третій дії знешкоджують вартового, після чого підступний боцман убиває вірну ленінку Оксану, а відтак прозрілий Гайдай кидається за підступним боцманом. Лунають постріли.

У принципі, вартового нам заздалегідь було не шкода, він ходив до нашої школи з іншого села. Однак сценічний розвиток подій збив з пантелику не лише його з піонервожатою, а й нас самих. Не знаю, може, кум трохи недовідточив той прийом, чи, як то іноді буває з акторами, від хвилювання перестарався, але наша імпровізація дещо змінила задум драматурга: вартовий, падаючи, зламав руку і заверещав не зовсім військово-морським голосом; я з переляку, не чекаючи на ідейне прозріння, вистрілив у кума; а дивом уціліла Лара розплакалася і втекла за лаштунки. Мав кум рацію: грішне це заняття – служіння Мельпомені.

Втім, хай які вони там були, а в одному мали рацію і Ленін із Корнійчуком: той, хто в підсумку хоче виграти війну, втративши берег, за ескадрою не плаче. Топить кораблі? Так. Трапляються і в найновішій історії ситуації, коли мудріше затопити власні кораблі, ніж дозволити ворогу їх захопити

Зараз ви читаєте новину «Топить кораблі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода