Ексклюзиви
Пʼятниця, 22 листопада 2019 17:00

Сила ботанічна

Воно тільки так для нашого вуха страшнувато звучить – мондеґрін. А по суті український народ, якому, за неперевіреними плітками, іноді щастило видобувати з себе дрібку мудрості, вже давно має власний афористичний опис цього явища: "як недочує, то вигадає". То оце він – той англомовний мондеґрін – і є. Тобто таке недочування, коли в баладі, приміром, співається: laid him on the green, – а вам верзеться якась Lady Mondegreen.

Сам я, не буду вигадувати, викладаючи замолоду в університеті, балад на лекціях не співав. Що, втім, не заважало моїм студентам раз у раз перекручувати імена, назви і літературо­знавчі терміни, як кому заманеться. Особливе завзяття в цій словотворчості виявляли, звісно, заочники. Попри те, що від заочників я надто багато в галузі теорії не вимагав: "Ось вам, – казав, – три системи віршування, та й досить із вас". Відтак перед іспитом проглядав їхні конспекти, де й виловлював каламбури на всі смаки. Аж котрогось разу натрапив на чистий шедевр мондеґріністики. Тонічна система, щоправда, в тому конспекті кудись пропала, зате силабічна й силабо-тонічна модифікувалися в "силу вічну" та, відповідно, "силу ботанічну".

А тим часом у Донецьку жив-поживав і майстерності набував письменник Володимир Рафєєнко. Набував він її, пишучи російською, бо думав, що всі так роблять. Не те щоб українська мова була для нього зовсім чужою. Не зовсім. У дитинстві, коли ще звірі говорили, Володя чув, як нею розмовляють соловейко і миша, хробачок і Кобиляча Голова – та хто завгодно, за винятком людей. І власне в цьому полягала проблема. Бо все-таки люди письменникам, на жаль, трохи потрібні. Принаймні – доки миші з хробачками не навчаться купувати й читати книжки.

Жив, отже, Володимир Рафєєнко собі в Донецьку і дедалі краще писав книжки мовою довколишніх людей. А тоді настав 2014 рік. І довелося вибирати: залишатися в рідному місті під чужою, але одномовною з тобою владою чи виїхати, наприклад, до Києва, від якого чужій владі забаглося тебе захистити. Рафєєнко вирішив не миритися з роллю пасивного об'єкта такого "захисту" – і виїхав. Хоч і здогадувався, що переселення для нього обернеться зміною не лише дому побуту, а й передусім дому буття. Нічого не вдієш: як це й показано в його останньому на сьогодні російськомовному романі "Долгота дней", шлях до київського воскресіння лежить через донецьку смерть. Причому, на відміну від смерті, воскресіння в пункті призначення нікому не гарантоване.

Не гарантоване, але Володі вдалося. Він – майже п'ятдесятилітній – зумів із власної волі вдруге народитись як письменник, створивши українською мовою блискучий і заразом нетипово складний для нашої літератури роман "Мондеґрін". Пересипаний прямими і прихованими цитатами, просякнутий біблійними і фольклорними алюзіями, роман цей розповідає про болісне вростання переселенця в нову і не завжди прихильну до нього реальність, але також – про радісне відкривання безмежних можливостей нової і завжди несподіваної для нього мови. А ще – про віднаходження зв'язку зі знищеними або розсіяними світом українськими предками. І про архангела Гавриїла, який сам не знає, чи приніс нам благу вість, а чи прийшов оголосити Судний День. І про те, як погано різні частини України досі чули одна одну, внаслідок чого й стали жертвами суцільного мондеґріну.

Тут би й закінчити, але ні. Бо є в нашому недокультурному житті така загадкова річ, як "Книга року ВВС". Організатори вважають, що це премія за найкращі книжки, видані українською мовою. Мають право. І право не вважати будь-який роман найкращим – теж. Але аж так недобачати, щоб не допустити "Мондеґрін" навіть до участі в конкурсі? Мені цей факт видається сповненим зловісної символіки. Схоже, 2019 року в колективній свідомості української редакції ВВС, як, зрештою, і в кобилячій голові українського народу загалом, сила ботанічна рішуче взяла гору над силою вічною – і нема на це ради

Зараз ви читаєте новину «Сила ботанічна». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Олександр Бойченко
За мить до меду 1 Переглядів: 414
Зерна правди 1 Переглядів: 531
Позичте Далю Переглядів: 450
Свято винограду Переглядів: 504
Спека Переглядів: 531
Голосів: 767
Голосування Головна спортивна подія року для України?
  • 1) перемога футбольної збірної на Кубку світу серед 20-річних
  • 2) вихід команди Андрія Шевченка на Євро-2020
  • 3) перемога Дмитра Підручного на чемпіонаті світу з біатлону
  • 4) перемоги Василя Ломаченка та Олександра Усика
  • 5) Еліна Світоліна зіграла у півфіналі двох турнірів "Великого Шолому"
Переглянути
Погода