Усе ніби добре, одне лиш так собі: страшно в народі постмодернізм поширився. Ну, може, не в цілому народі, але в елітах – точно. Особливо – серед істориків і депутатів. Настав, кажуть історики й депутати, гаплик модерному мисленню з його стресогенним принципом "або/або". Забудьте, кажуть депутати з істориками, своїх Кантів з К'єркегорами й починайте думати постмодерно: "і/і".
Так що простій людині вже інший раз такого історика з депутатом страшно й запитати: чи він їв сьогодні? Чи спав? Чи не за Януковича, бува, на останніх виборах голосував? Ану як візьме й відповість: "Я, – відповість, – такий, що і їв, і не їв. І спав, і не спав. І за Януковича, і не за Януковича". Що, думаєте, не відповість?
Не знаю, не знаю. Історик, наприклад, Ярослав Грицак якраз твердить, що так і треба. Щоби був і Львів, і Донецьк, і Франц Йосиф, і Червона армія. Тоді в країні буде тиша і спокій. А не так, що ти "або "біло-блакитний", або "помаранчевий", "або капіталіст, або комуніст". І депутати з ним погоджуються. Тобто, звісно, абсолютній більшості з них у глибині душі цілком по цимбалах і Франц Йосиф, і Червона армія, і всілякі майже непомітні неозброєним оком ментальні відмінності між Донецьком і Львовом. Зате скільки їх – депутатів, а не відмінностей – уже встигли побувати і "біло-блакитними", і "помаранчевими"! Не кажучи про комуністів, які тепер, здається, всі поголовно ще й капіталісти. Одне слово, постмодерне мислення, розумієте?
Я – такий, що і їв, і не їв. І спав, і не спав. І за Януковича, і не за Януковича
Я теж – ні. А депутат Чечетов розуміє. Так і каже: ви, каже, до мене зі своїм застарілим, запозиченим ще з проекту Модерну категорійно-понятійним апаратом близько не підходьте, не на такого напали. Точніше, не те щоб каже, але якось так відчуває десь там. А каже ось що: "Можливо, нам Богом дано зіграти роль інтегратора, об'єднувача. Світ іде шляхом глобалізації. Так може, ми об'єднаємо і Митний союз, і Європейський Cоюз. Й Україні випаде честь об'єднати два найпотужніші мегаполіси". Тепер нарешті розумієте? Тільки з тими мегаполісами він трохи… як би це сказати… продемонстрував деякі залишки модерних уподобань, чи що. Але загалом – переконаний носій грицаківської філософії: хоче всього і побільше. Хоче бути і Чечетовим, і з Богом, і з Україною, і з Митним союзом, і з Європою.
Щоправда, є такий президент Європейської комісії – Баррозу. То цей якось ляпнув: "Потрібно чітко сказати, що не можна одночасно бути членом Митного союзу і мати поглиблену зону вільної торгівлі з ЄС. Це неможливо". Натякнув таким, як Чечетов, мовляв, дуже шкода, але мусите вибрати щось одне: грубо кажучи, або Франца Йосифа, або Червону армію. Бо "і/і" тут не пройде. Занадто вузькі європейські двері для вашого "і/і": застряне до лиха.
Бюрократ, що ти йому скажеш. Та й Грицака, либонь, не читав, от і без поняття в постмодернізмі. Вони – європейці – сильно затуркані якісь останнім часом ходять, не встигають за нашими відкриттями в цій галузі. Все дідівськими категоріями мислять, все з підозрою до України придивляються: демократія у нас чи не демократія? Ринкова економіка чи не ринкова? Вільна преса чи не вільна? Не доганяють вони нашого постмодернізму, хоч сядь і плач. Поклавши руку на серце, скрута в них там із постмодерними ідеями і глухомань.
А якщо серйозно, то мене особисто Грицакове пророцтво про "подібно кращі шанси" того, "хто бачить й оцінює світ у категоріях і/і", дуже зворушує. Майже, як "І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, …а корова й ведмідь будуть пастися разом". Аж не можу вибрати, котре з них точніше відображає нинішні перспективи України. То зроблю, як учив Колаковський: непослідовно повірю обом – і Грицаку, й Ісаї. Та вже заразом і постмодерністу Чечетову, куди ж без нього
2 
1
Коментарі
11