Ексклюзиви
Пʼятниця, 13 листопада 2015 12:50

На дорогу

Двоє втомлених чоловіків сидять на призьбі старої хати і мружаться на останнє жовтневе сонце. Вони обоє народились у цьому селі і знають один одного довше, ніж пам'ятають самі себе. Тільки перший – той, на чиїй призьбі вони сидять – давно став міщуком. Хоч і продовжує зрідка навідуватися до старої сільської хати. Мабуть, просто любить посидіти – бодай зрідка – на призьбі.

– Жовтень, – каже перший. – Молодість минула, час збирати плоди – кому вже які дозріли.

Другий теж так думає, але соромиться слів, тому страждає мовчки.

– Як твоя? – питає перший.

– Вчиться потиху.

– Хто?

– Дитина. А ти про кого?

– Про жінку.

– Пішла. А твоя?

– Не йде.

– Все одно, – усміхається нарешті другий, – у мене сивого волосся більше.

– Але твоє коротше. Якщо нас обмикати і поскладати волоски в рядок, то загальна довжина…

– Ну да, ти ще в школі такий був: круть-верть, лиш би вийшло, як тобі треба… Все читаєш?

– І пишу.

– А я, віриш, програму передач не маю коли почитати. Дурний, чого я не лишився в тій Іспанії? Ніби робив на дона, а мав два вихідних, пляжі, ресторани, ще й гроші на купку складав.

– Зате тут маєш свої гектари, свої дерева… Землевласник, що казати.

– Дай мені спокій. 10 тонн яблук у підвалі, а я ще за минулорічні добрива не розрахувався. Нє, зрубати до дідька і валити звідси, най воно все пропадає, тут ніколи нічого доброго не буде.

– Якщо всі звалимо, то так і буде. Тобто не буде – ні доброго, ні поганого, ніякого.

– Не умнічай, ти ж якраз… – другий затинається й відводить погляд. – А пам'ятаєш, як ти коло моєї вулички не вписався в поворот?

– Бо спішив на екзамен з фізики. І ти мене запхав відмиватися у бочку з дощівкою, а сам за три ходки зніс мою "Яву" на свою обору.

– Але сусідка побачила і махом настукала в школу.

– Ага, вриваюся в клас у твоїй сорочці, на грудях кров проступила, а фізик регоче: рождьонний, каже, ползать лєтать нє должен.

– А як ми малі вкрали у твого діда ящики і пробували склепати з них "мессершмітт"?

– Ми тоді сильно посварилися. Але ж ти й любив ображатися. Чуть шо – морду надув і таким вредним тоном: "Я до тебе більше не прийду".

– А ти мені: "Не страшно, я сам до тебе прийду"… Але тепер я до тебе прийшов. І це, чуєш… Тільки ти не вимахуйся, ладно? Я тут побігав по селу, зібрав тобі трохи на дорогу.

Перший не вимахується і бере простягнений згорток. Освітлені жовтневим сонцем, двоє ще не добитих життям і вітчизною чоловіків плескають один одного по плечах і разом рушають у бік зупинки. Перший зараз сяде в автобус і повернеться до міста, щоб наступного дня вилетіти за кордон, бо мусить. Другий ще хвилю постоїть, похитає головою і знову піде обробляти свій сад, бо здогадується, що насправді вже немає вибору

Зараз ви читаєте новину «На дорогу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода