Я знаю, що, з формального погляду, еквівалентом нашої СБУ є радше Шабак, а не Моссад. Але так уже повелося: коли мова заходить про ізраїльські спецслужби, то першим на думку спадає Моссад, а коли про наші – то СБУ. Хоча, з формального погляду, порівнювати їх – неправильно. А з погляду неформального – ще неправильніше. І тут уже все одно: чи з Моссадом, чи з Шабаком. Бо наша СБУ до жодного порівняння не надається. Ні з чим.
Особливо – коли згадаєш, з одного боку, Віктора Януковича, а з другого, скажімо, Адольфа Айхмана. Ні, я знаю, що порівнювати Айхмана з Януковичем – це також неправильно. По-перше, Айхман, на відміну від Януковича, вбивати людей особисто не наказував. За масове перевезення євреїв до концтаборів – так, відповідав. Але безпосередньо відповідальними за їхню смерть були інші. Тому й суд над ним – суто з юридичного погляду – мав досить непереконливий вигляд. Про що відверто свого часу й написала Ханна Арендт, яку в симпатіях до Айхмана аж ніяк не запідозриш.
По-друге, і знову на відміну від Януковича, Айхман переховувався не десь по сусідству, а
в заокеанській Аргентині. Та ще й під чужим ім'ям. Тобто знайти його було значно важче. Проте мисливці за нацистами з Моссаду й Шабаку спільними – хоч і малочисельними – зусиллями провели блискучу операцію з його пошуку, викрадення й доставки до Ізраїлю. Аргентина потім, звісно, обурювалася в ООН, мовляв,
ізраїльські спецслужби грубо порушили аргентинські закони. На це, ясна річ, Ізраїль рішучими вустами Ґолди Меїр відповів, мовляв, нам дуже прикро, але якби ви, мудаки, не надавали притулку всілякій мерзоті, то й ми б ваших законів не порушували. Після чого ізраїльтяни не менш рішуче Айхмана повісили. І правильно зробили. Попри те, що Айхман, на відміну від Януковича, наказів розстрілювати протестувальників не віддавав.
Такі в них, одне слово, спецслужби – що Моссад, а що Шабак. На відміну від СБУ. До речі, про одного есбеушника я вже вам колись тут писав. Про того, що намагався всучити мені хабара, щоб його синок добре склав іспит. А коли не вдалося – підсунув свиню. Дослівно: приніс і підсунув коридором під кухонні двері. Так і бачу, наприклад, моссадівця, який приходить додому до викладача, приміром, Хайфського університету і каже: "Це знову я, з Моссаду. Не хотіли грошей, то візьміть бодай свиню".
Інший есбеушник, якого я знав, був начальником певного райвідділу в Карпатах. Хороший, зрештою, чоловік, ми з ним кілька разів у заповідні ліси на шашлики їздили. Власне захистом лісу від ласої до деревини соціал-демократії він без особливого успіху і займався. А коли повертався з об'їзду території, то зупиняв службову машину метрів за 50 від службової ж хати і ретельно оглядав салон, бардачок, багажник…
– Смійся, смійся, – з докором говорив він. – А гуцул підкине якусь жабу, нашле вроки – і бувай здоров.
Але, здається, найжалюгіднішим був третій. У сенсі хронологічно перший. Назвімо його за ініціалами М. М. Тим більше, що так воно і є. Ми тоді були студентами, СССР зі своїм КГБ вже майже завалився, але Україна зі своїм СБУ ще не постала. І якось на перекурі М.М. раптом зізнався:
– Після універу спробую влаштуватися в органи.
– Дурний чи що? – я йому.
– Уяви собі, – він мені, – їду я в тролейбусі, так? І тут підходить контролер: "Ваш квиточок". А я лиш раз йому корочку під ніс: "На службі!" І контролер уже наклав у штани.
Брехати не буду, з рештою наших бійців невидимого фронту я не спілкувався. Маю однак підозру, що в основному вони від моїх знайомих мало відрізняються. А це означає, що межигірський "біженець", на відміну від Айхмана, перед судом навряд чи колись постане, і всі заяви СБУ про його екстрадицію та доказову базу – лише наймарніша марнота і ловлення вітру
2 
1
Коментарі