Ексклюзиви
Понеділок, 23 травня 2011 10:48

Формальні помилки

Не те щоб я тільки про це й думав, але час від часу різні зовнішні подразники дають привід. Цього разу подразників було три. Спочатку на одному - шанованому мною - сайті з'явився фоторепортаж із Аушвіца. Потім із Німеччини прийшла новина про судовий вирок Іванові Дем'янюку. Нарешті в інтернетрях мені трапилася стаття, яка - не вперше - досить аргументовано поставила під сумнів самогубство Гіммлера. Забагато, щоб не згадати свою кількарічної давнини поїздку до польських Освенціма й Бжезінки, себто німецьких Аушвіца й Біркенау.

А поїхав я туди передусім тому, що перекладав концтабірні оповідання Тадеуша Боровського і хотів знати, як виглядають описані ним місця дії. Відтак попросив нашого гіда показати майданчик, на якому автобіографічний герой Боровського грав у футбол, і будинок "шрайбштуби", де на першому поверсі відбувалися концерти симфонічного оркестру, а на другому "передовики виробництва" задовольняли свої сексуальні потреби. У відповідь екскурсовод зніяковів, а решта групи запалала праведним гнівом: які, мовляв, борделі з футболами, коли тут людей газом труїли?

Певно, група сприйняла мене за провокатора, який не вигадав нічого мудрішого, ніж заперечувати нацистські злочини на місці найстрашнішого з них. Я натомість мав і маю на увазі ось що. По-справжньому моторошно в комплексі Аушвіц-Біркенау стає не тоді, коли гід наводить астрономічну статистику смертей, а тоді, коли ти починаєш розглядати в деталях тамтешнє життя. Коли бачиш, наприклад, молодого єврея із зондеркоманди, який веде до газової камери батька, щоб не опинитися в ній самому. Коли розумієш, що - на відміну від радянських фільмів про війну - табірний світ не був поділений на "наших і німців", а становив складну соціальну систему зі своєю ієрархією і корупцією, зі своїми баригами й повіями, з футбольними матчами й симфонічними концертами - так, на тлі підрум'яненого крематоріями неба.

Тепер - про згаданий фоторепортаж. Звісно, його автор переслідував шляхетну мету. Але, скажімо, знімок аушвіцької газової камери він підписав: "В краниках ніколи не було води. З них ішов смертельний газ Zyklon B. Усе закінчувалося менше ніж за 10 хвилин". Насправді це трохи не так. Бо насправді Zyklon B зберігався в гранульованому вигляді, тож ніякими краниками його не пускали, а просто висипали з бляшанок на підлогу камери. Причому масово цю технологію нацисти застосовували в сусідньому Біркенау, тоді як Аушвіц слугував їм радше "тренувальною базою". Зокрема, тут вони експериментували з "циклонними" дозами, тому для жертв "усе закінчувалося" не за 10 хвилин, а тривало іноді годинами й навіть цілими днями.

Майже чую запитання: гранули, краники - хіба це має значення, коли йдеться про такі звірства? Має, наполягаю я. Злочини проти людства - надто трагічна, але й надто заплутана тема. І саме тому в розмовах на цю тему так важливо нічого не замовчувати і не припускатися хоч би й суто формальних помилок. Бодай для того, щоб мимовільними дрібними огріхами не підставляти під удар загальну правду про тоталітарні режими.

Ну й уже зовсім біда, коли огріхи є не мимовільними, а політично зумовленими. Особисту вину нашого колишнього земляка і, можливо, колишнього охоронця табору в Собіборі Івана Дем'янюка Мюнхенський суд не довів, але п'ятирічний вирок йому про всяк випадок оголосив. "Засуджений за відсутністю доказів", - пожартувала з цього приводу газета Die Welt. Ні, я не відчуваю жодних симпатій до табірних охоронців. Просто досі мені здавалося, що Німеччина пам'ятає, хто будував ті табори, хто ними керував і хто взагалі полюбляв такі фокуси - ув'язнювати людей, не переймаючись формальними доказами їхньої вини.

Зараз ви читаєте новину «Формальні помилки ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода