Ексклюзиви
Пʼятниця, 24 квітня 2015 12:30

Чия земля

Коли я чую, як хтось – байдуже, з котрого боку – починає гупати себе в патріотичні груди й доводити, що "це наша земля", то одразу уявляю метелика-одноденку на гілці тисячолітньої каліфорнійської секвої. Присів він на неї, весь такий сповнений планів на майбутнє, і каже: моя секвоя. Секвоя, зрозуміло, у відповідь мовчить, не сперечається. Вона у темпоритмі свого існування навіть не встигає зауважити, що якийсь метелик цього ранку народився, привласнив її, ще трохи потріпався і під вечір склеїв крильця.

Щоправда, метелика на секвої я особисто не бачив, не буду брехати. Бачив на евкаліпті. У Бальбоа-парку, в Сан-Дієго. А так, то з тою Каліфорнією є одна проблема. Важко просто взяти і щось про неї розповісти. Бо слухач одразу вирішить, що ви хвалитеся. Чомусь людину, яка розказує про збирання грибів у лісі біля Житомирської траси, ніхто у хвалькуватості ніколи не запідозрить. А спробуйте завести: "Сиджу я, знаєте, якось на пляжі готелю "Дель Коронадо", ну того, пам'ятаєте, де Мерилін Монро в ролі гарячої джазової штучки знімалася…" І як на вас подивляться? Отож. Хоч ви, може, свої давні каліфорнійські канікули зовсім з іншою метою згадали.

Так от, у Сан-Дієго на нашу в міру культурну семиособову групу чекали всілякі милі сюрпризи. Наприклад, повели нас до якогось напіваматорського літературного клубу. І потрапили ми на їхнє заняття. Народ різноманітний, але всі люблять писати. Тому сходяться двічі на тиждень, щоб опановувати

секрети творчого ремесла. Вибирають шляхом жеребкування тему з капелюха – і за півгодини кожен мусить нашкрябати якийсь текст на сторінку. Тоді зачитують і обговорюють. Ми теж узяли участь. І так мені цей метод припав до душі, що я його дотепер, пишучи колонки, використовую.

А тим часом після заняття підходить до нас виразно старша за решту членів клубу пані. Так і так, каже, хотіла б запросити вас завтра до себе додому. Мушу, каже, написати роман про своє довге й заплутане життя. Заради того й відвідую ці уроки. Сподіваюся, каже, і ви мені щось мудре порадите. Ми їй, звичайно, на це:

– Ясно, – кажемо, – ми би з радістю. Тільки завтра вихідний. І погода у вас тут на диво каліфорнійська. Нам би покупатися, позасмагати…

– А, забула уточнити, я ж у Ла Хої живу, це така майже сільська місцина, у мене там вілла з виходом на океан.

– То на котру, – ми їй хором, – ви нас завтра чекаєте? Бо ми такі, що понад усе любимо поговорити про літературу. Нам їсти не дай, хоч і це б не завадило, а дай поділитися з кимось секретами творчого ремесла.

Але це ще був не сюрприз. Сюрпризом стало те, що пані колишня фешн-дизайнерка й актуальна мільйонерка багато років тому народилася в Раві-Руській. Тож і нагодувала нас, і в океані викупала, і пісню українську заспівала, і по Сан-Дієго винайнятим бусом повозила.

І тут можна повернутися до теми. Міста в Америці часто переходять одне в інше непомітно. Йдеш собі, йдеш вулицею якогось Кембриджа, а ти вже, виявляється, в Сомервіллі. І так само непомітно місто Сан-Дієго могло би переходити в місто Тіхуану. Але не переходить. Бо між ними – паркан. У сенсі державний і, перепрошую, цивілізаційний кордон. Натомість сама земля – ідентична, і за її якістю та виглядом ніяк не відрізниш, де вона мексиканська, а де – американська. Зате за якістю та виглядом того, що на цій землі стоїть, легко відрізниш, де діють американські закони, а де мексиканські.

То щось подібне, гадаю, мусить статися й з нами. Закон про заборону комуністичної нечисті прийняли? Прийняли. Ось і подивимось, як він "набере чинності". Де всілякі леніни з дзержинськими та супутніми їм артьомами позлітають із постаментів, там, відповідно, й діють українські закони. А отже, там і є – на якийсь час – Україна. А де ні, там – ні 

Зараз ви читаєте новину «Чия земля». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода