Ексклюзиви
Пʼятниця, 16 жовтня 2015 12:55

Банька по-чорному

Тільки не треба мені тут лицемірити, ніби ви не любите впізнавати власні риси в різних великих людях. Любите. І я люблю. Або знаходити паралелі між своїми життєвими пригодами і їхніми. Приляже, буває, чоловік у канаві й думає: "Ти диви, чисто тобі Мусоргський. Ще би тепер "Хованщину" написати – і не відрізниш". Чи там знайдуть у чоловіка виразку, а він одразу: "Як у Джойса. Хоч бери й свого "Улісса" майструй".

От. А останнім часом мене все Вацлав Гавел переслідує. На яку його думку не натраплю – звучить так, наче він мої внутрішні монологи підслухав. Наприклад, про НАТО. Народ у нас, казав Гавел, і так був дурнуватий, а за роки будування комунізму геть здичів. Тому ні про яке НАТО його питати не слід, він у цій євроатлантичній географії все одно ні хріна не петрає. Наше діло – чимшвидше туди вступити, а народові потім пояснимо, що він саме цього й хотів. Ну, може, слова в Гавела були трохи інші, але ідея – точно ця. Як і в мене.

Або таке – не менш важливе – про ганебний американський звичай запивати їжу кока-колою. Хороша, пише Гавел, країна – Америка. Бібліотеки, музеї, крилаті ракети. І політику в ній роблять порядні люди – не те, що наш мудило Земан. Але сідати їсти без кухля пива чи келиха вина? Це, зізнається Гавел, "мені на голову не налазить". Як і мені. А вже коли я прочитав, що перший президент нової Чехії і найчудовіший політик повоєнної

Європи одного разу мало не вдушився в сільській лазні, будь-які сумніви відпали: це знак долі.

Бо поїхав я влітку після першого курсу у фольклорну експедицію. До старообрядців, у Хмельницьку область. Тих, що досі клянуть патріарха Нікона, шанують протопопа Аввакума і хрестяться двома пальцями. Не знаю, чи й нині, але в ті часи до них регулярно їздили групи студентів записувати давні пісні. Наша група, крім мене, складалася з двох десятків дівчат і кураторки. Тобто якби не кураторка і давні пісні, то в принципі жити можна.

Та й проти самих по собі пісень я теж нічого не мав. Біда лише в тім, що мені ніяк не вдавалося їх послухати. А все через те, що старовіри – точніше, старовірки – просто так співати не хотіли. І ви б не хотіли, якби до вас щодня хтось приходив і канючив: "бабцю, таж заспівайте". А косити коли? А дров нарубати? А ­худобу обійти? Так приблизно старовірки й відповідали на наші прохання. Після чого дівчата сповненими щирих обітниць очима дивилися на мене. Відтак я брав косу, сокиру чи відра – і приступав до роботи, а подобріла бабця заводила юних фольклористок до хати й ділилася з ними скарбами народної творчості.

Аж поталанило нарешті й мені. Його звали Сєрьога, і він був онуком однієї з тих експедиційних бабусь. Побачивши мене з колуном у руці, Сєрьога сказав:

– Забєй, дров у нас навалом. Спірт будєш? Пошлі в баньку.

Крім спирту, Сєрьога мав у кишені бляшанку згущеного молока.

– Давай, – сказав він, – впрікуску.

А потім затопив баньку по-чорному. Комина в ній, як і належить, не було, дим валив з-під стріхи й крізь усі щілини в стінах, ми лежали в бур'янах і чекали. За якусь годину Сєрьога сказав, що можна. Ми ввійшли всередину, роздягнулися, він хлюпнув на купу розпеченого каміння кварту води і почав шмагати мене віником, визойкуючи куплети з бабусиного репертуару. Десь на третій пісні я відчув, що вмираю, і кинувся до дверей, які виявилися зачиненими ззовні. Витончене почуття гумору – ось за що я завжди найбільше цінував своїх одногрупниць. Рештками сил ми із Сєрьогою таки вибили ті кляті двері й під щасливий дівочий регіт помчали до калабані в кінці городу.

Сьогодні, знаючи, що подібна халепа спіткала колись і Вацлава Гавела, я думаю: чи не податися при нагоді у президенти й мені? Ех, якби ще розгадати, чи то був знак для мене, чи для Сєрьоги

Зараз ви читаєте новину «Банька по-чорному». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода