Ексклюзиви
Пʼятниця, 17 листопада 2017 15:50

Але я знов сюди прийду

Не знаю, воно таке трохи буде, інтимне. То вибачайте, якби що. Хоча… Вас, нинішніх читачів, хіба цим застереженням відлякаєш? Радше навпаки, ще більше набіжить.

Коротше, на світі досить мало є такого, чого я боявся б. Аж хвилюватися почав. Прочитав десь, що це не дуже нормально. Ану, думаю, піду до якогось психотерапевта, хай внесе ясність. Але не пішов. Бо виявилося, що якраз психотерапевтів я боюсь. А крім них – ще гадюк. Це у мене з дитинства, довго розказувати. Власне, тому мене й немає в соціальних мережах. Тобто я собі, звісно, часом підглядаю, що там робиться. Проте зрідка зазирати в серпентарій через скло і поселитися в ньому на постійно – це ж усе-таки не одне й те саме, правда?

Зате, наприклад, висоти я зовсім не боюся. Ні, не так: я її обожнюю. Весь оцей комплекс відчуттів, коли ти зіп'явся кудись вище од Лаврської колокольні да глянув оттудова на людей – це я очєнь і очєнь. Міг би хмарочоси будувати. Тільки хмарочосів, на щастя, в Чернівцях не будують. Залишається від сили на якомусь чортовому колесі огляду покататися. Але не все так просто. Доки ти малий – катайся, звичайно, на здоров'я. Натомість підстаркуватий чоловік, який самотньо тиняється між каруселями, викликає в обізнаної громадськості всілякі нехороші поетичні асоціації.

У цьому сенсі мій зоряний час настав із народженням дочки. Ну добре, не в перші дні, але десь на третьому році її життя – точно. Бо тут ще треба сказати, що наскільки в мене немає страху висоти, настільки він у моєї дружини є. Тому ми її, боягузку, за кожної зручної нагоди відпускали до приятельок на каву, а самі – в парк культури й відпочинку. Всю оту мізерію, різні там гойдалки і на-дупі-з'їжджалки, "сонечка" й "ромашки", "юнги" і машинки з кониками – все це ми з дочкою раз і назавжди забракували. Тільки хард-кор, тільки "Пірат" і "Вітерець", американські гірки "Говерла" й "Центр підготовки космонавтів".

З останнім, до слова, була пригода. Річ у тім, що атракціонами в чернівецькому парку заві­дував і досі завідує мій і моєї дочки друг, дядя Валєра. Який, зрозуміло, з нас квитків не питав. Застосувавши природну кмітливість, ми цей факт від решти сім'ї суворо приховали. Завдяки чому видані нам на атракціони гроші хвацько просаджували в кафе "Літо": я – на пиво, дочка – на морозиво із шоколадом і джемом. Після чого – через дядю Валєру – безкоштовно потрапляли у свій адреналіновий рай. Але одного разу я здуру також вирішив поїсти морозива. Із шоколадом і джемом. Після пива. То ви так ніколи не робіть. А вже як зробили, то принаймні не пхайтеся до "Центру підготовки космонавтів", бо зганьбите свою космонавтську честь на всю округу.

Утім, це ще півбіди. Біда трапилася зі мною цього літа. Дочку тепер носить світами, але на канікули вона, як заведено, приїжджає додому. Отож, приїхала – і пішли ми з нею на прогулянку в парк. Бродимо, балакаємо, доходимо до "Вежі вільного падіння". І я, весь такий збуджений, кажу:

– А ось, – кажу, – і наша з тобою улюблениця. Згадаємо золоті деньки?

На що моя кровиночка, яка ще кілька років тому вистрибувала зі справжнього літака з парашутом, раптом відповідає:

– Не хочу тебе, тату, розчаровувати, але… Схоже, що я подорослішала. І схоже, що з дорослістю в мені прокинулися мамині гени.

Як далі з цим жити – розуму не доберу. А може, й доберу. Хай-но лише онуків дочекаюсь. І ще бажано, щоб дядя Валєра до того часу на пенсію не вийшов.

Зараз ви читаєте новину «Але я знов сюди прийду». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Олександр Бойченко
Свято винограду Переглядів: 477
Спека Переглядів: 531
Зустріч однокласників Переглядів: 1215
Каліна-Маліна 1 Переглядів: 594
Голосів: 90
Голосування П'ятов втратить місце основного воротаря "Шахтаря" та збірної України?
  • 1) так, він регулярно помиляється і вік уже грає проти голкіпера
  • 2) ні, вкотре доведе свою психологічну стійкість і далі гратиме на потрібному рівні
Переглянути
Погода