Днями мав три різні зустрічі: з двома столичними юристами і дрібним бізнесменом із прикордонного містечка на Львівщині. Говорили ми про різні речі, але коли заходило про роботу, то кожен запевняв, що особисто відчуває централізацію корупційної ієрархії в державі. Я звернув увагу на це, бо не знаючи один одного, вони наче змовившись говорили про одне і те ж.
Раніше вирішити питання в судах чи на митниці за гроші міг майже кожен. Зараз усе набагато складніше, кажуть мої співбесідники. Не тому, що перестали брати. Ніхто й не планував навіть зменшувати таксу. Корупційна машина віднедавна має чітку ієрархічну модель: питання у відомствах "рішають" лише ті, кого уповноважили згори. Значно складніша процедура виходу на "рішал" викликає природне роздратування звиклої до хабарництва спільноти: витрати ті ж, а вийти на потрібну людину важче.
Сенс таких змін для владних верхів має матеріальний вимір. Потоки хабарів, які раніше перерозподілялися на середній і нижній чиновницьких ланках, тепер по-максимуму повинні дістатися владним небожителям. Якщо будуємо авторитарний централізм, то у всьому.
Як опонента нинішнього політичного режиму, мене така тенденція тішить. У своїй нахабній жадібності влада прагне вичавити якнайбільше. Таким чином ситуацію доведуть до крайнього безглуздя. Цілком закономірно, що проти верховних правителів ополчається ціла армія невдоволених низових чинуш, які заради хабарів і влаштовувалися на державну службу. Тепер вони лише статисти, повз яких хабарі йдуть у високі кабінети. Таке, приміром, твориться на митниці чи з конвертаційними центрами.
Обділені хабарники поповнюватимуть армію противників владної кліки й розширять наступальні порядки опозиції. Врешті-решт, хвиля соціального невдоволення прорве греблю і в цьому місці – сфері розподілу корупційних благ. Однак це лише перший крок до реальних змін.
Спостерігання за безладом в Україні твердо переконує: на цій землі не буде якісних зрушень без подолання ключової проблеми – корупції. Які цікаві реформаційні ідеї не виникали б, які світлі голови не несли б їх, їхнє прогресивне новаторство приречене на поразку в тотально враженій хабарами, „відкатами" та лобіюванням системі. Це стосується і енергетики, і освіти, і медицини, і війська, і всього іншого.
Першим успішним керівником України стане той, хто прийде до влади з дієвим планом боротьби з корупцією. І найголовніше - матиме внутрішнє переконання втілити задумане в життя. Усе інше, про що говорять політики, це словесне лушпиння. Антикорупційні заяви обох Вікторів і Юлі – це також порожні балачки, бо розходяться з їхніми справами.
Реальний успішний приклад поруч – у Грузії. Міхо Саакашвілі реалізував політичну волю патріота. Кілька років справжніх реформ – і з країни реактивними темпами вичавлюється кримінал, там добивають залишки корупції. Вже сьогодні маємо що у них запозичувати. Результат не забарився, корупціонерів виловлюють як клопів, злочинці втікають до сусідніх країн, а в Грузію йдуть інвестиції. Хороший приклад для тих, хто каже, що це неможливо.
1 
1
Коментарі
11