ТГШ і Шенген

Усі ми, народжені невиїзними, сприймаємо безвізовий режим, як ТГШ сприймав скасування кріпацтва. Йому – академіку й літератору – наче вже й байдуже мало би бути. Він навіть круїз Аральським та Каспійським морями 10 років тому виграв. Але за посполитих земляків не забував ображатися. За сам принцип прикріплення живої людини до соток і гектарів. До самої смерті питав, чи не скасували вже, бува, цей застарілий для Європи ідіотизм, що руйнує людські долі.

Ось і ми – наче й порішали вже всі охочі у приватному порядку з Європою. Третій паспорт по заграницях декотрі проїздять скоро. Хто хотів – давно з тієї Європи й не вилазить: сраки миє чи сантехніком. Хіба на гробки додому раз на три роки їде. А за посполитих таки прикро. Дайош безвізовий!

Це вже гасло і символ. За це стояв Євромайдан. Саме тому так заворожено стежимо за ще якийсь рік тому геть байдужими для нас нідерландськими референдумами. А так можна було, да? На референдумі? Без зелених чоловічків? От дають! І нам події в далеких Нідерландах чи не вперше цікавіші за те, що в Москві діється. Безвізовий режим поки що має для нас скоріше психологічний і терапевтичний, ніж практичний аспект. Принаймні не думаю, що хтось уже прораховував практичні наслідки цього вікопомного звільнення українців – хоча б для себе особисто.

Я вперше потрапив за кордон 1985 року курсантом. Із Риги, яка закордоном ще не була, до Копенгагена, в якому вже тоді всі їздили на велосипедах, як у якомусь смт Лазурне Скадовського району. Щодо королеви не певен, а мер – так точно на велі, Кличку за взірець. Втім, пояснити жителям Лазурного, що вони – більші європейці, ніж мешканці мегаполісів, а особ­ливо Москви з її заторами, мені не вдалося досі. Не вірять. Думають, дурю, щоб менше за койку платити в сезон.

Таке треба показувати. Щоб помацали й понюхали. Як побачать, що вело можна поставити в стійло на площі перед залізничним вокзалом, а потім повернутися – і ніхто не вкрав за два місяці. Тут вам і культурний шок. А так можна було? Просто не красти одне в одного вела й не вішати біля магазину об'яву "Забери тепер і насос, падлюко"? А тепер що? Копенгагенські теж мають пильнувати свої велики? Бо та падлюка одразу поїде на гастролі?

Ну, ще поїдуть від нас програмісти. Нехай. Вони і так потихеньку переїжджають. Цілими IT-компаніями. Якщо на попередніх форумах найбільше слухачів було на доповідях про пошуки інвесторів для стартапів, цього року – на порадах юристів, як поводитись під час масок-шоу в серверній. Так що поїдуть.

За програмістами – судноскладальники. Ці, правда, і так років 10 як не в Гданськ, так у Стамбул цілими бригадами їздять, доки тут суднозаводи хтось на чормет пиляє. Тепер ще й від вербовщиків, що всі документи оформлювали, не залежатимуть.

Далі ломанеться на збір полуниці в Польщі вся львівська професура, а вчителі молодших класів із Луцька – на збір грибів. Медсес­три і так давно в Італії, а лікарі – в Лівії, а тут таке безвізове свято на їхній вулиці настане. Водії тролейбусів із Рівного несподівано виявлять, що в Піреї та Афінах такі само тролейбуси. Усі мікробіологи втечуть у Прагу, бо тут їм на реактивах економлять і докторську без хабарів захистити не дають.

Якщо вас такі перспективи налякали, то дарма. Це не перспективи, ми так живемо з Європою останні 20 років. І безвізовий режим – лише констатація факту й узаконення стосунків. Але чогось, знаєте, лячно. Коли наш уряд реформаторів одного чудового ранку прокинеться в порожній країні, з самим Єфремовим без браслета у підданих, та й той десь в офшорі, нехай не забуде вимкнути світло в Бориспільському аеропорту

×