- У мене найкращі в гуртожитку колоночки, - каже Тарас і вмикає "Аеросміт". Тоді вперше гостювала у сусіда по гуртожитку Варшавського університету. Тарас - із Івано-Франківська. Сірі очі, довге русяве волосся, другий рік у Польщі. Мило усміхається, розказує кілька казок, годує бананами, наливає каву, пару разів б'є по струнах. Зачарував.
Наступного вечора стіна, під якою стоїть моє ліжко, починає вібрувати від децибелів "найкращих у гуртожитку колоночок". "Свєта, а на дворі було лєто", - співає мені замість колискової вінницький "ТіК".
- Скажу йому, нехай зробить тихіше, - натягуючи спортивки, злажу з ліжка. За півхвилини повертаюся. Подіяло.
У Тараса почався мажорний період життя. Музику він слухає тепер до глибокої ночі. Слухаю і я, а моє ліжко вібрує у ритм басів. Щоночі грюкаю до сусідньої кімнати, коротко і ясно вимагаю зробити тихіше. Або гепаю п'ятою у стіну до Тараса на знак протесту проти музики групи "ТіК" о першій ночі. Стосунки із сусідом стали напруженішими. На каву тепер ходжу до іншої кімнати.
Якось із заспаним обличчям вкотре стукаю до сусідньої кімнати, але ніхто не відповідає. Смикаю ручку. Зачинено. Зсередини лунає "Турецький марш" Моцарта.
- Уб'ю! - кажу якомога стриманіше, повернувшись до своєї кімнати.
- Свінья, - коментує з-під ковдри моя білоруська сусідка Христина.
Я хапаюся за фломастер. Пишу на папері "Якщо робиш це спеціально, ти - СВИНЯ". Приліплюю папірець на його дверях. За стіною оркестр виконує "Болеро" Равеля. Вступають скрипки. Мені ще більше хочеться вбити Тараса.
Наступного дня зіштовхуюся з ним на кухні.
- Свиня? За що?! - каже Тарас, кидаючи до каструлі чотири сосиски. - Ти ж сказала, що не любиш "ТіК". Спеціально для тебе класику ввімкнув.
1 
1
Коментарі
8