Ексклюзиви
Пʼятниця, 28 січня 2011 11:59
Юрій Андрухович
Юрій Андрухович
Письменник

Трагікомедія помилок

Рік тому на цьому ж місці я написав про своє, м'яко кажучи, глибоке розчарування результатами першого туру президентських виборів. Не приховував того, що проголосував у ньому за Віктора Ющенка, діючого на той час президента країни. Відсоток голосів, що його він здобув ("ми здобули!"), видався мені просто-таки принизливим і жалюгідним - проте не так для нього самого, як для країни і суспільства. Я порадив українській людності, що так рішуче відкинула його кандидатуру,  за всі подальші й неминучі катастрофи нарікати тільки на себе.


Щодо суспільства я й нині думаю так само. А от щодо Ющенка - ні. Уже з перших днів після програного першого туру він узявся методично і - ніде правди діти - послідовно руйнувати моє та багатьох моїх друзів і знайомих уявлення про себе як про надто хорошого для цієї країни, а тому й не зрозумілого та відкинутого нею політика. Його діяльність задля приведення до влади "партії голубців" виявилася настільки продуманою, однозначною й оптимальною, що благий образ україномрійного патріотичного романтика, в силу наївності й чистоти дещо відірваного від брудних політичних реалій, почав розсипатися просто на очах. Натомість вималювався інший, значно адекватніший згаданому політичному брудові образ.


Потім він переважно надовго зникав, дуже зрідка і патологічно мляво висловлюючись із окремих питань. Частіше, однак, виставляв на цьому полі замість себе свою речницю - ніби ховався десь за нею. У діяльності нової влади він начебто щось і засуджував, однак робив це так обтічно, беззубо і збайдужіло, що від слова "засуджував" у цьому випадку слід залишити тільки задню його частину - "жував". Мені це нагадувало і нагадує відбування якогось обов'язкового номера, що страшенно набрид не тільки публіці, але й передусім самому виконавцю.


Минулого тижня все склалося так, що йому все-таки довелось опинитися на людях - перед входом до Генеральної прокуратури. Там відбивався від атаки одного зі своїх ненависників. А їх усе більшає - прямо пропорційно до кожного чергового цвяха, забитого в Україну "голубцями". Він зреагував цілком по-хамському, по-дрібному і по-базарному, не дбаючи навіть про показну честь і гідність - у стилі ним самим колись винайденого "пастуха гусей". Уся країна це бачила, і сенсу в цитуванні немає. Слід лише констатувати, що манія величі в нашого "екса" за останній рік пішла ще далі, а здатність до самокритики - про каяття взагалі мовчу - так і не зрушила з нуля.
Що нам, прихильникам помаранчевої справи, з усім цим робити? Я не беруся формулювати рецепту для всіх, але скажу про себе: відокремити нарешті ідею від цієї людини. Зрозуміти, що і Майдан, і Революція були правильними й необхідними, а людина, що її прізвище ми тоді найчастіше скандували, була помилкою - своєю власною, нашою спільною, та й помилкою природи теж.


Якщо політична партія "Наша Україна" хоче мати бодай мінімальні шанси на майбутнє, то їй необхідно відмежуватися. Їй потрібен свій 1956 рік і свій ХХ з'їзд - з викриттям культу особи товариша Ющенка й очищенням від його спадщини. Я двома руками підтримав би Наливайченка, якби він перестав позиціювати себе наступником нашого "екса". Того, що, до речі, ніколи не відстоював навіть найвідданіших і найближчих, а завжди відштовхував і віддаляв їх, у найтяжчі моменти просто кидаючи напризволяще.
Помилки природи не піддаються виправленню, проте піддаються врахуванню. Для успіху іноді достатньо й цього.

журнал Країна №56, 28.01.2011

Зараз ви читаєте новину «Трагікомедія помилок». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода