Ексклюзиви
Неділя, 12 лютого 2012 16:15
Юрій Андрухович
Юрій Андрухович
Письменник

Серця меломанів

Хто про що - а я знову про таксиста. Розмови з ними перетворюються на один із провідних мотивів моїх, як то кажуть, життя й творчості.

Цей був пенсійного віку, в кепі, з-під якого вибивалося сиве волосся, і з такою ж сивою борідкою. Щойно ми рушили, як він запитав:

- А ви чим займаєтеся?

Я на це запитання не люблю відповідати навіть у випадках, коли офіційно змушений це робити. А тут ще й якомусь таксистові зізнавайся. Тому сказав, що працюю розвідником. Іншими словами, шпигуном.

- Якби ви мені чесно сказали, чим займаєтеся, я підібрав би для вас таку музику, від якої ви отримаєте найбільше задоволення, - пояснив свою цікавість таксист.

- Значить, не судилося, - знизав я плечима.

До найближчого світлофора ми мовчали.

- От якої ви музики зараз послухали б? - запитав таксист, коли ми спинилися на світлофорі.

Насправді я послухав би "Шахтар Донецьк" Джо Страммера або "Щедрик" Леонтовича у виконанні лондонського хору хлопчиків Libera. Але я вирішив не забагати.

- Якоїсь народної, - сказав я.

Таксист моєю відповіддю лишився не задоволений. Невдовзі я зрозумів, чому.

- У мене тут є диск, - заговорив він після чергової смуги мовчання. - Я збирав його протягом двох років. На ньому - найкращі твори радянської та зарубіжної естради за останні півстоліття. Це мій авторський збірник.

- Ви, мабуть, і сам якось причетний до музики? - дещо зацікавленіше спитав я.

"А ви чим займаєтеся?" Я на це запитання не люблю відповідати навіть у випадках, коли офіційно змушений це робити. Тому сказав, що працюю шпигуном

- Я все життя грав на скрипці в театральному оркестрі, - була відповідь. - Ви знаєте, хто такий Баррі Вайт?

- Чорношкірий співак, популярний у 1970-х, - не підвів я його очікувань.

- З вами можна мати діло, - обнадійливо кивнув таксист. - Давайте так. На цьому диску є п'ять папок. У кожній із них до 27 пісень. Ви навгад називаєте номер папки й номер пісні. Я її пускаю.

- П'ять і 13, - сказав я.

Він поклацав пальцем по програвачу, на моніторі з'явилися замовлені числа. Він натиснув на PLAY. З першими ж акордами оголосив:

- Вайя Кон Діос. Не Майя, а Вайя.

- Насправді слід вимовляти Байя, - зауважив я. Це були справді вони.

- Називайте далі, - сказав таксист.

Я називав. Один і 11. Чотири і 21. Три і три. Два і 25. Фаусто Папетті. Енді Вільямс. Раймонд Паулс. Монсеррат Кабальє і Фредді Мерк'юрі.

- А це - унікальне тріо, - сказав він про наступних. - Ви впізнаєте ці голоси?

Я впізнав лише чоловічі - Френка Синатри й згаданого Баррі Вайта. Жіночий, як з'ясувалося, належав Еллі Фітцджеральд.

- Як на Еллу, то трохи дивний тембр, - виправдовувався я.

- Нічого не дивний, - запевнив він. - Нормальна Елла.

Ми наближалися до пункту призначення.

- Півтори сотні найкращих пісень півстоліття, - сказав він. - Усі на одному диску. Ви можете його мати. Одного разу я віз генерала СБУ й він його в мене купив. Дзвоню якось йому, а він і каже: "Слухайте, що ви наробили? Я запросив повну хату гостей, то ніхто ні з ким не спілкується - всі лише вашу музику слухають і ледь не плачуть".

- Погані справи в бідолашної СБУ, - сказав я.

По цих моїх словах ми приїхали. Я виклав гроші за проїзд.

Він рішуче зробив останню спробу:

- Ну, де ви ще знайдете такий диск із такою музикою?

- Музика хороша, - відповів я. - Можна сказати, якісна. Але я без такої не вмираю.

Тягнучи із заднього сидіння свій багаж, я ледь не фізично відчув, як він образився. Я зруйнував його світ.

Але навряд чи він зміг відчути, як образився я. Я ж було подумав, що він просто ділиться своєю любов'ю. А він насправді всю дорогу втюхував мені диск.

 

Зараз ви читаєте новину «Серця меломанів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

36

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода