Ексклюзиви
Неділя, 18 вересня 2011 17:59
Юрій Андрухович
Юрій Андрухович
Письменник

Мужик за вікном

Друга вагітність моєї дружини, у наслідку якої на світі з'явився наш син Тарас, протікала попервах нестерпно складно - головним чином через жахливий токсикоз. Дружина не могла не лише їсти. Її організм виштовхував із себе все, навіть воду. Вона слабла на очах, ще трохи - і розтанула б та зникла. У своєму рідному Чернігові вона мусила лягти в лікарню, де її почали рятувати крапельницями.

Минуло трохи часу, й вона почала оклигувати: змогла самостійно підводитися з ліжка й виходити у лікарняний коридор. Отоді-то й трапилася та пригода. Важлива деталь: усе це діялося на вихідних, себто в суботу або в неділю пополудні. Це коли на весь поверх лише чергова медсестра й нікого більше.

Ідучи коридором, де на той час перебували ще з десяток пацієнток із різними ступенями вагітності, моя дружина зненацька відчула різкий дискомфорт. Щось було не так, причому  категорично не так. Але що?

Чернігівська лікарня, де вона лежала, міститься у старій, мабуть, ще сталінській будівлі. Відповідно до тодішніх архітектурних тенденцій, вона має дуже високі - сказати б, імперські - стелі. Коридор закінчується вікном, десь із 2,5 метри заввишки. Уявляєте собі його? Високе-превисоке вікно в кінці коридору.

От у ньому він і стояв. Тобто він стояв із зовнішнього боку того вікна. Тобто він стояв на парапеті за віконним склом, на повен зріст. Він стояв, і в нього стояв. Ексгібіціоніст, онаніст і дрочило – все в одній особі.

Ідучи коридором, де на той час перебували ще з десяток пацієнток із різними ступенями вагітності, моя дружина зненацька відчула різкий дискомфорт. Щось було не так, причому  категорично не так. Але що?

Десяток вагітних жінок сновигали в цей час коридором. Варто було закричати з переляку одній - чомусь я переконаний, що то була моя дружина - і з переляку закричали всі інші. Це можна зрозуміти. Це ж насправді надзвичайно неприємне відчуття, таке раптове й неочікуване зіткнення з маніяком.

Якщо правда те, що подібного типу хлопці отримують задоволення від жіночого переляку, вираженого криком, то цей отримав його в десятиразовому вимірі. Кричали всі. Кричали й утікали до палат - лише б його не бачити. Коли не бачиш, може здаватися, що то був обман зору. Що його насправді немає.

Коротше кажучи, своє збочене задоволення він отримав під саму зав'язку. Заради такого варто було тижнями кружляти навколо лікарні, вивчати обставини та місцевість. І вибравши слушну годину, дертися ринвою на висоту другого поверху, а потім вилазити на той завіконний парапет.

Розв'язки в цій історії жодної. Натомість як автор цієї колонки я мушу наповнити її хоча б якоюсь соціально-політичною значущістю. Що і роблю - будь ласка.

Ексгібіціонізм є доволі тяжкою формою статевого збочення. Існування всередині власних еротичних фантазій виявляється ексгібіціоністові недостатнім. Іншими словами - йому замало. Свої фантазії він робить реальністю. А найвище задоволення він отримує від переляку жертви. Заради цього ефекту він і напружується.

Вам це ще нічого не нагадує?

Мені це нагадує нашу нинішню владу. Їй замало просто влади - себто нормального статевого життя з усіма його наслідками. Їй хочеться додаткових ефектів. Тому вона діє напоказ. Її палаци, машини й костюми - це засоби досягнення особливо збоченого задоволення. Якщо їх не показувати, вони втрачають сенс. Її судові процеси - це намагання видобути з нас переляк і задовольнитися на решту днів.

Гарна новина полягає в тому, що всі ексгібіціоністи вкрай боягузливі. Ми за них ще навіть не бралися.

Зараз ви читаєте новину «Мужик за вікном». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

32

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода