Ексклюзивы
четверг, 24 декабря 2015 16:32
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Проти ночі

Коли виходиш з дому проти ночі зимою — це особливе відчуття, некомфортне й тривожне, гостре й ­сильне. Можливо, ще й підсилене тим, що зима, і тобі доводиться переходити з хатнього тепла в інший, незатишний, світ.

Одначе кайф у тім, що де б я не був, у Львові, Сумах чи Києві, саме оце відчуття повертає мене якраз додому. Бо вечірня темрява ховає ознаки конкретного місця й легко уявити, що ти тепер не тут, а десь там, де пережив усе це вперше. Я любив колись такі вечірні походеньки — коли ще не покинув того краю й ще кілька років зоставалося мені до того, як довелося насправді піти звідти, як потім виявилось, назавжди.

Може, це була напівусвідомлена проба розлуки. Тоді мені це було хоч і тривожно, але й солодко, бо завжди знав, що зможу повернутись, як тільки захочу. Те відчуття й досі мене рятує, бо, повторю ще раз, де б я не йшов отакого вечора, а все одно йду тією нашою вулицею, повз дворища, населені людьми, які не покидали цих місць від народження. Той простір взагалі ні на чому не тримається, окрім оцього відчуття обжитості, а рівнинний пейзаж ні за що не зачеплений, окрім дерев і хат. Це не те, що можна назвати архітектурою, бо тоді ще немало хат стояли під соломою, а на зиму обставлялися очеретом або кукурудзою, і через те в темряві нагадували просто згущення матерії, як пташині гнізда, і освітлені зсередини вікна таких хат здаються щоразу несподіваними й неймовірними, як у казці. І коли йдеш повз усе це, мимоволі думаєш про рух річки, яка поряд, по ліву руку, за городами, і про рибу, яка дрімає в глибині холодних вод, і про хлопців, твоїх однолітків, що деякі з них і тепер живуть над тією водою, мир їхньому дому.

Сейчас вы читаете новость «Проти ночі». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода