Ексклюзивы
вторник, 18 июня 2019 17:05
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Вічний борг

Нічого гіршого немає, як потрапити на очі кредиторові. Зараз я позичаю в банку, але він зауважень поки що не робить.

А були часи, коли по гроші йшли до мене. Років 20 тому жив на моїй вулиці Сашко. В дитинстві він не міг вимовити своє ім'я і вся вулиця звала його Жажею. Жажа пив горілку, позичав гроші й знову пив.

Восени я саме отримав першу зарплату на маслозаводі. Сашко попросив "трояк". Борг не повернув, але дорогу до моєї хати забув надовго.

Ще років через десять я вирішив зруйнувати старий льох. Погукав Жажу. Він прибіг із радістю: йому налили чарку, простили 3 карбованці ще й дали за роботу суму в купонах, яких тоді було неміряно. Згодом він знахабнів. Борги віддавав уранці, а ввечері знову просив. Останню позичку не віддав й укотре зник на роки.

Якось я зайшов до товариша — Валерки Чамлая. Брав у нього журнал "Футбол", а давав "Країну". На вулиці ніс до носа стикнувся із Сашком. Я до того часу про борг забувся. Але він пам'ятав.

— Не переймайся! — заплямкав беззубим ротом. — Я вжяв, я й поверну вше до копійки.

Відтоді походи до Чамлая перетворилися на справжнє пекло. Жажа перестрівав мене всюди й тероризував своєю унікальною пам'яттю. Нагадував, запевняв, клявся у вірності й кредитоспроможності. Відчепитися від нього не було жодної можливості, бо ж не я йому заборгував, а він мені.

У наступні вихідні я не пішов мінятися пресою. Боявся зустріти Сашка. Згодом пропустив ще тиждень, за ним — ще один.

За кілька місяців я приїхав із Черкас. Просто з поїзда зайшов до Чамлая. У Сашковій хаті вже господарював чужий дядько.

— Сусід помер від серцевого нападу, — сказав Валерій.

Новий господар дивився на мене суворо. Мабуть, здогадувався, що хату купив разом із боргами.

Сейчас вы читаете новость «Вічний борг». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода