Грішники

Жовтневий ранок. Дизель Черкаси–Умань стоїть під парами на вокзалі. За 10 хвилин до відправлення двері вагонів зачинено. Найвигідніші позиції для штурму окупували баби з кравчучками й діди — з клумаками.

За хвилину чути звук гідравліки й натовп штурмує вагони. Швидко обходжу неповоротких і встигаю зайняти місце. Пса Мажора засуваю під сидіння.

Уже перед самою відправкою збігається молодь. Любителі поспати тепер змушені стояти в проході. Час від часу просять стариків прийняти торби з сидінь, але ті невблаганні. Потяг чмихає востаннє й рушає.

За кілька хвилин із сидіння навпроти встає лисий підстаркуватий дядько. Піднімає праву руку догори й голосно читає 90-й псалом із Старого Заповіту:

— Всевышнего избрал ты прибежищем твоим. Не приключится тебе зло, и язва не приблизится к жилищу твоему. Ибо Ангелам Своим заповедает — охранять тебя на всех путях твоих.

Спостерігаю за реакцією пасажирів. Баби й діди вдають, що не чують. Теревенять собі далі. Окремі індивіди поглядають із неприхованим роздратуванням. Молоді на проході усміхаються. Дехто витягає із вух навушники.

Звуки дядькового голосу бентежать вагон кілька хвилин. Потім усе затихає.

Ближче до станції імені Тараса Шевченка кондуктор оголошує:

— Дизель зламався. Організовано виходимо й ідемо на інший. Він — на третій колії.

Миттю вигрібаю собаку з-під сидіння. Знімаю згори сумку й рюкзак. Уже на пероні біжу 300 метрів із Мажором у руках.

У новому вагоні найкращі місця займають молоді. Вони вибралися й добігли найшвидше. Старики з кравчучками з'являються за кілька хвилин. Про сумки не йдеться — аби самим сісти.

— Грішники! — кричить їм хлопець. — Ви не знали, що останні стануть першими?

Дівчата на протилежній лавці голосно сміються.

Я довго тримаю місце для пастора, але він не приходить.

×