Вислів "На диваках світ тримається" пам'ятаю змалку, та ніколи не розумів, чому хтось так сказав. На яких диваках? Чим він із ними пов'язаний? Аж недавно знайшов вичерпну відповідь у жежешному дописі Фаїни Каплан. Написала про потрібність ненормальних для повноцінного розвитку суспільства – на прикладах, із цифрами та формулами.

Цієї зими я ще й побачив, як ці закони проявляються. У готельчик, де мій друг працює, а я гостював, зайшла молода дама з цуциком. І зразу почала поглинати увагу присутніх, по-діловому розповідаючи щось начебто важливе. В таких випадках адекватність мовця розпізнаєш не зразу, бо критичність притуплюється казаним і, перш за все, з'явою нової людини. А ще – песик.

Через 10 хвилин я вже на вулиці слухав її монолог про те, що зараз будемо чистити тротуар від льоду, бо жек цього не робить, а вчора тут одна жінка впала і, можливо, зламала кістку. "Зачекай", – каже, заходить у придорожню аптеку, звідки чую, як присоромлює когось за непосипану під вікнами ковзанку і повертається з лопатою.

Для загального блага я постановив собі прорубати метр найлисішого льоду. І доки достукувався лопатою до асфальту, спитав нову знайому, чи відоме їй слово "навіжена". Відповіла, що має довідку від лікаря про маніакально-депресивний синдром. Відвертість роззброїла і трохи розчулила. За 5 хвилин залишаю жінку наодинці із залишками проблеми. Доганяють мене крики осуду. А через день знову спускаюся Трисвятительською – усе прочищено. Не знаю, скількома руками та лопатами, але здогадуюсь – чиїми пекельними вмовляннями.

×