У приймальній президента на столичній вул. Шовковичній, 12 щодня, крім неділі, черга з кількох десятків чоловік. Охочі розповісти про свої проблеми записуються в журнал і чекають на виклик. У черзі переважно жінки за 50 зі стосами паперів. Перемовляються:
- Я чого тут стою - вони, може, як тільки прийшли до влади, постараються буть добрими до людей. Марку триматимуть. От і пробую, поки добрі про око.
- Одне треба, щоб справу зрушити: виходь під вікна Банкової й кричи до Герман. Щоб вийшла і вислухала. Вона чуствітільна, та й біду знає.
Одна з жінок підступається до охоронця:
- Коли мене вже приймуть. Кілька годин стою, і нічого.
- У мене 93 людини в списку. Ви 70-та. Приходьте завтра. Сьогодні все-одно не встигнете.
Чоловік зі скуйовдженим волоссям у роздертому піджаку теж запитує:
- А як передати документи президенту так, щоб швидко?
- Шліть листа. Банкова, 11. Заліпіть і кидайте в поштову скриньку.
- А дійде?
- Дійде.
Віктор ТУТОВ, 42 роки
Я приїхав із Дніпропетровська. Привіз ланцюги, щоб прикуватися, доки не вирішать мого питання. Але зупинив міністр палива Бойко, каже: "А чого у вас із собою цепи? Що будете робити?" Дуже просили напередодні 9 Травня не псувати їм свята. У них короткий робочий день, всі йдуть додому. Нічого, ще буде нагода і спалити себе тут. Не тільки цепами прикуватися.
У мене забрали квартиру. Це називається "прихована форма шахрайства". 2000 року вручили ордер на державне житло - Дніпропетровський міський голова Іван Куличенко видав власноруч як інваліду війни, під фанфари. Іду приватизувати, а в мене ордер забирають. Бо він фальшивий, а квартира - власність іншого громадянина. Тим часом старе моє житло держава встигла забрати, бо я вже мав ордер на нове. Але його незаконним шляхом продали. Отак відмили державні гроші. Я до мера звертався двічі, але він не прийняв.
Мою квартиру незаконно продали. Отак відмили державні гроші. Я до мера звертався двічі, але він не прийняв
Їздив у Генеральну прокуратуру, ще за Віктора Андрійовича, був у приймальній прем'єр-міністра. Але вся проблема в тому, що рішення зверху все одно спускають вниз - до тих, на кого я скаржився.
Ось мій орден "За бойові заслуги", в Афганістані отримав поранення. Переживаю за своїх діток - Анастасійку й Аннушку. Настінька перший клас оце закінчує, Аннушка - третій. Це d них житло відібрали.
Ганна ТОМИЦЬКА, 61 рік
4 травня о третій ранку мого сина Андрія побили даїшники Оболонського району. Він зупинив машину по вулиці Героїв Сталінграда, біля 12-го номера. Залишив на одному боці вулиці, а сам перейшов дорогу і розмовляв по телефону. Їхав пізно, бо з дівчиною своєю посварився, вона дзвонила йому, щось пояснювала.
У цей час проїжджала повз машина ДАІ. Інспектори розвернулися, під'їхали і почали вимагати в сина документи. "Зараз, - каже він, - договорю по телефону й покажу". Відкрив машину, поклав документи, а даїшник йому раз - руку в кишеню. Син її звідти вийняв. Вони забрали в нього телефон, документи, в наручники й повалили на землю. І били з такою силою, що голову розбили. Ліве око ледве не витекло. Чорне повністю. По нирках били, на спині сліди. Вісім разів зробили рентген, у барокамері перевіряли всі органи. Син боявся, щоб наркотики не підкинули. Не підкинули. Але вкрали гроші - 1800 доларів і 200 гривень у нього було. Потім непритомного самі возили весь ранок по поліклініках, де приймуть.
Украли 1800 доларів і 200 гривень. Потім непритомного возили весь ранок по поліклініках, де приймуть
Я вже зверталася в Оболонську прокуратуру, в МВС написала заяву, ще сказали заяву нести в міську прокуратуру. Занесла й сюди - у приймальну президента. Прийняли, сказали розберемося.
Син у будівельній фірмі працює менеджером, 34 роки йому. Синочка має, Андрійка, 7 років. Виховує сам - жінка в роддомі від дитини відмовилася, залишила й пішла.
Зоя КОРНІЙЧУК, 64 роки
Я прийшла захистити право свого чоловіка, Олексія Федоровича. Проти нього порушили кримінальну справу 2003 року, нібито він незаконно поновився на роботі. А насправді відвоював свою аптеку в рейдерів.
Він працював завідувачем у Літинській центральній районній аптеці (Вінницька область. - "Країна"). Її захопили за рейдерською схемою, а його звільнили за скороченням штату. Чоловік - провізор. Він поновився на роботі в судовому порядку і стягнув із фірми гроші за вимушений прогул. В отмєстку проти нього відкрили кримінальну справу.
Сім років чоловік перебуває на підписці про невиїзд. Ніде не може працювати, бо вважається злочинцем. Справу затягують, хочуть довести до того, щоб він помер. Олексій Федорович - дитина війни і ветеран праці.
Ми за ці роки стикнулися з такою машиною судовою, що страшне. Нічого не докажеш, якщо не маєш великих грошей. У нас 98 судових повісток. Працюємо тільки на адвокатів. Ці двері - вже останні, куди люди стукають. Тут мене вислухали, червоним підкреслили всі моменти. То я дуже надіюся, що щось буде.
Володимир ДАНИЛЬЧЕНКО, 72 роки
Дочка з минулого року сидить у СІЗО. Звинувачують у шахрайстві, у квартирних аферах нібито за намовленням пастора Сандея Аделаджі.
Ірина була з дитинства хворобливою. В неї був маніакально-депресивний психоз. Майже 24 роки стояла на обліку в психо-неврологічному диспансері. Намагалася накласти на себе руки. Ми зверталися до багатьох лікарів, возили в Москву, але без толку. А тоді вона побачила по телевізору виступ пастора Сандея Аделаджі. Була на служіннях, втяглася. І Сандей її вилічив, якесь чудо сталося - пройшли всі депресивні ознаки.
2004 року в церкві почався рух за те, що кожен віруючий може стати багатим. Спонукали відкривати свій бізнес. Іра заклала в банку квартиру, на кредит купила іншу, недобудовану. Ціни росли на житло, і вона продала її дорожче. Потім уже на ці гроші купила дві квартири, і так пішло. 2005-го мала чотири власних квартири - по цінах того часу приблизно на 400 тисяч доларів.
Я сім місяців не бачив дочки. За кілька днів суд має вирішити, чи продовжувати їй термін ще на 18 місяців
У "Посольстві Божому" є старший пастор Сандей, потім просто пастори, потім лідери груп. Вони заставили Іру організувати фірму. Приводили людей, які здавали гроші під 60 процентів. Вона купувала недобудовані квартири, продавала з часом добудовані й із цієї різниці виплачувала проценти. Але після весілля завжди буває похмілля. Трапилася криза. У дочки на цей час було 10 квартир. Поки добудовувалися, стали коштувати нижче собівартості. А вкладники вимагали процентів. І коли Іра вже не мала чим виплачувати, ті ж люди, яким вона найбільше виплатила, подали заяву в міліцію.
Її арештували незаконно: жодного документа про те, що вона ці гроші витратила на себе, немає. Я вже сім місяців не бачив дочки. За кілька днів суд має вирішити, чи продовжувати їй термін ще на 18 місяців. У приймальню президента ходжу, як на роботу.
3 
1
Комментарии