Уночі знайомій львів'янці Катерині стає зле. Хапає серце. Її чоловік Андрій телефонує у швидку допомогу. Просить, щоб приїхали негайно. У родині Катерини багато сердечників. Минає півгодини. Він знову набирає номер.
– Куди, кажете, викликали? – відповідає заспаний голос. – А так, щось таке було. Почекайте. Зараз відправимо машину.
Ще через півгодини у двері стукають. Лікар оглядає Катерину. Просить медсестру принести з машини кардіограф. Підключає його до жінки. Але апарат не працює. Лікарі починають збиратися.
– Зараз викличемо іншу машину, – лікар накидає на себе куртку в коридорі. – У них кардіограф має бути справний. То вони вже діагноз точний поставлять. Ну, але ми ж на виклик приїхали. Бензин спалили. Ну, ви розумієте. Не треба пояснювати.
Куди, кажете, викликали? А так, щось таке було
Андрій знаходить у гаманці 50 гривень. Дає лікарю. Той грошей не бере. Поглядом скеровує руку з грошима в кишеню халата.
Цими вихідними прогулююся вулицями Кракова. Тишу розриває звук сирени швидкої допомоги. Вона з'являється з-за рогу будинку. Мчить на шаленій швидкості. Всі інші машини одразу притискаються до узбіччя. Зупиняються, допоки повз них проїде "швидка". За 20 хвилин ситуація повторюється, але вже на іншій вулиці. Всього за 4 години прогулянки зустрічаю з десяток "шалених швидких".
– У вас сьогодні серйозних аварій, напевно, багато було, – запитую в Агнєшки. Вона працює на рецепції в хостелі, де я зупинився. – "Швидкі" просто таки літали вулицями.
– Які ще аварії? Та ні, в новинах нічого такого не казали.
– Але ж чому так "швидкі" ганяли?
– Так виклики значить були. На будь-який виклик "швидка" їде з мигалкою і сиреною. Бо хто знає, чи людині в наступну хвилину гірше не стане.
Комментарии
30