Кума з Москви чекаємо з початку осені. Обіцяє заїхати на кілька годин проїздом у Карпати.

– Часу геть не маю, кожен день розписаний, – винувато пояснює.

Як старша рідна сестра мушу розуміти. І ось, нарешті. Доньку спати не вкладаю. Бо ж як – приїде вдруге після хрестин і побачить лише сплячу, а на ранок далі помандрує. На годиннику восьма вечора. Брат ще о п'ятій сказав, що вже в Києві. Яндекс-карта в тому напрямку вільна від заторів. За 3 години машиною можна було доїхати сюди мінімум тричі. Нервуюся, дивлячись на заспану дочку і на вечерю, яку двічі розігрівала. ­Набираю знову.

– Ми в "Ашані", скоро будемо, – каже брат.

Еле нашли развивающую игруху на русском языке

З порогу вручає мені торт, а хрещениці – іграшку. Паралельно знайомить зі своєю москвичкою.

– Представляешь, еле нашли развивающую игруху на русском ­языке, – каже моя тезка. Роблю­ ­круглі очі. – Да, я тоже удивилась. ­Начали уже все подряд проверять, боялись, что из магазина выгонят, – сміється. – Ну, это того стоило. Вы ж не собираетесь учить ­малую украинскому языку. Зачем ей этим голову ­забивать?

Беру в доньки коробку з написом "Сол­нечный городок". ­Усередині – будинок із равликом, гусеницею та бджілкою. ­Натискаю жовті кнопки – у відповідь музичне пілікання, пищання. Є два сонця, які можна крутити, як шарманку, і цифри, що при натисканні видають звуки гами. І лише бджілка, яку підіймаєш вверх по стеблині, грубим голосом каже щось подібне до: "Ух ты!"

Донька крутить нову іграшку в руках, перевіряє всі кнопки і закидає під стіл – як і всі іграшки. Пізніше до неї обов'язково повернеться.

За годину вкладаю малу спати й повертаюся до гостей.

– При-віт, мене звати Ка-те-рин-ка. Я та-ак ра-да нашій зустрічі! Да-вай дру-жити! – за кілька хвилин з кімнати доносяться звуки дитячого захвату. Донька розігралася і через прутики ліжечка притягнула до себе ляльку-блондинку. Її подарувала хрещена із Донецька.

×