– У вас можна перевірити лотереї? – запитую в молодиці років під 40 у лотерейному кіоску неподалік метро Лук'янівська.

Дістаю з внутрішньої кишені піджака паспорт в обкладинці. Там три лотерейні білети, квиток на вечірній потяг до Херсона, банківські картки і 200-гривнева купюра. Кладу документ на поличку перед віконцем, подаю жінці по одному білету. Вона перевіряє й заперечливо хитає головою. Ховаю білети назад у піджак і йду на метро.

У лото "Забава" граю понад 10 років. Найбільший виграш – 136 гривень.

Прямую на Позняки до зятя. У нього я зупинився, приїхавши на декілька днів до Києва. Перед будинком заходжу до крамнички купити чогось у дорогу та заодно розміняти 200 гривень. Шукаю по всіх кишенях, вивертаю сумку – паспорта, де були гроші, ніде нема. І тут мене осяяло: він біля лотерейного кіоску.

Біжу на маршрутку, щоб доїхати до метро. Розмірковую: додому сьогодні не поїду, бо на другий квиток грошей немає. Доведеться чекати з роботи зятя, аби позичити в нього на дорогу. А він приходить пізно, на потяг не встигну. Ну, а потім будуть інші клопоти: отримувати новий паспорт, відновлювати банківські картки.

Біля Лук'янівської стукаю у віконце. Та сама молодиця розмовляє по мобільному. Запитально дивиться на мене. Пояснюю, що перевіряв тут лотерейні білети й загубив паспорт.

Вона десь знизу дістає мій документ і простягає у віконце:

– Якийсь хлопчик приніс. Сказав, що знайшов біля метро.

Відкриваю паспорт. Усе на місці, крім грошей.

На шляху до підземки через перехід зо два десятки кіосків, яток і лотків. Навряд чи якийсь хлопець приніс мій паспорт саме в цей кіоск, а не найближчий до метро. Отже, жіночка лукавить. Та Бог з ними, з тими грошима. На 200 гривень я не збіднію. Нехай тому, хто їх узяв, вони підуть на користь.

Зате тепер точно знаю, що в лото "Забава" грати не варто. Принаймні для мене ця лотерея – програшна.

×