У червні 1997-го я опинився в Барселоні з нагоди фінального турніру Євробаскету, де грала національна команда України з Григорієм Хижняком у складі. Звісно, не міг не відвідати знаменитих барселонських стадіонів – олімпійський "Монтжуїк" і футбольний "Ноу Камп". Сходив у музей футбольного клубу "Барселона", який за пару тижнів до того виграв Кубок кубків. Там вразили не трофеї, а турнірні таблиці всіх чемпіонатів Іспанії. Він проходив навіть у 1941–1945 роках, коли решта Європи лежала в руїнах Другої світової війни.

Але головне сталося в Бланесі, приморському містечку за 20 кілометрів від Барселони, де ми знайшли найдешевший готель. Того вечора "Барселона" грала в Мадриді фінал Кубка Іспанії проти севільського "Бетіса". Шукаючи, де подивитися цей матч, опинилися в скромному кафе "для місцевих", які вдень працювали двірниками, офіціантами, водіями, обслуговуючи туристів.

Вони були, як сім'я. Дехто вбраний у піратські дешеві футболки "Барселони", дехто приніс добряче полинялі червоно-сині прапори клубу. У перерві власниця винесла з кухні торт з емблемою "Барселони" і пригостила присутніх, зокрема й нас. Гра затяглася – призначили додатковий час. Тоді я вирішив поговорити із захриплими сусідами по столику, які всі попередні 90 хвилин верещали, наче навіжені.

Виявилося, що жоден із них ніколи не був на матчі "Барселони" на "Ноу Камп". Це для них, простих трудяг, задорого. Але вони не страждали, а здається, ще сильніше вболівали за свою "Барсу" – так називали улюблену команду. Той матч "Барселона" виграла, а компанія всю ніч їздила вулицями на стареньких мопедах і мотоциклах, розмахуючи прапорами та співаючи.

Наступного ранку я прочитав у місцевій газеті, що тренера Робсона, який щойно виграв Кубок країни, а перед тим Кубок кубків, звільнили. Цього для "Барселони" було замало!

Тепер я думаю, може, саме тому, що ця ­команда ніколи не зупиняється, згадуючи про старі перемоги 20-річної давнини, "Барселону" так щиро люблять люди. І в Каталонії, як у 1990-ті, і в усьому світі – як тепер

×