Багато говорять про можливе запровадження Євросоюзом санкцій проти українського керівництва. Опозиція складає списки активістів режиму Януковича, які заслуговують на покарання. Преса допитується про це в представників ЄС.
Заборона на в'їзд, арешт банківських рахунків та інших активів у Європі — що могло би бути страшніше для українських можновладців? Вони звикли відпочивати на шикарних європейських курортах, понабудовували там маєтків, зберігають у тамтешніх банках "чесно зароблені" в Україні й виведені з неї мільйони. Безперечно, санкції ЄС стали б для цих людей до певної міри катастрофою.
До мрій про такі перспективи вітчизняної "еліти" багато кого спонукає приклад сусідньої Білорусі. Під європейськими санкціями там перебувають понад 200 осіб на чолі з президентом Лукашенком. Силовики, прокурори й судді, ректори, пропагандисти режиму й навіть олігарх — усі причетні до придушення демократії й переслідувань опозиції. В Україні подібних людей також не бракує, а держава швидко наближається до білоруських реалій. Таке ж авторитарне єдиновладдя, вже є політичні в'язні. Суди, прокуратура, міліція працюють на зміцнення режиму, а не на дотримання законності чи безпеку. Тож якщо ЄС жорстко реагує на диктатуру Лукашенка, чому б йому не діяти так само щодо Януковича?
Це було б логічно. Проте запровадження їх Євросоюзом є нині теоретичним. Навіть можливе остаточне ув'язнення Тимошенко навряд чи призведе до такої реакції Європи.
Насамперед для санкцій потрібна згода всіх держав — членів Євросоюзу. Це завжди непросто, адже кожна з країн має власні інтереси й суверенну зовнішню політику. Показово, що в ЄС були навіть труднощі із поновленням санкцій проти Лукашенка в січні цього року. Опиралася Італія — її прем'єр Сільвіо Берлусконі мав із "бацькою" особливі стосунки. У випадку з Україною гарантовано обійме свою позицію та ж Польща.
Інший фактор — розвинені відносини Євросоюзу й України. Їх і близько не можна порівняти з тими, що ЄС має з Білоруссю, Сирією чи Зімбабве. Бути за півкроку від Угоди про асоціацію і водночас практично готуватися до застосування санкцій — це з боку Євросоюзу малоймовірно. Можливо, настрої європейців зміняться за якийсь час після остаточної руйнації переговорного процесу, що активно здійснює Янукович.
Іще одна закономірність — зазвичай ЄС накладає санкції внаслідок конкретної події, за масштабне та брутальне нехтування демократією і свободами. Наприклад, після сфальсифікованих виборів, якими були торік президентські в Білорусі. Щодо України найближчою нагодою переведення питання санкцій у практичну площину можуть стати парламентські вибори 2012 року. Вже зрозуміло: режим Януковича не налаштований на демократичне їх проведення.
Але чи не найважливішим фактором запровадження санкцій ЄС є активність громадян у протистоянні диктатурі. Можливо, Євросоюз і не покарав би так суворо того ж Лукашенка, якби білоруська влада не вдалася до придушення масштабних післявиборчих протестів. Із подібних причин санкції запровадили цього року стосовно сирійського президента Башира Асада, туніського Бен Алі та покійного вже лівійського керівника Муаммара Каддафі. Поза сумнівом, реакція ЄС не оминула би Кучму, Януковича та інших у разі силового придушення помаранчевої революції 2004 року. Можливо, це стояло б на порядку денному в разі масових виступів українців проти ув'язнення Юлії Тимошенко.
Санкції ЄС — це завжди свого роду прояв солідарності з народом, котрого гноблять диктатори і котрий намагається він них звільнитися. Тому часто значно більше важать не так дії гнобителів, як активність суспільства. Це стосується й України. Європа може допомогти українцям боротися з авторитарним режимом Януковича — але не робитиме це замість нас.
2 
1
Комментарии
16