Біла "Тойота" паркується на бруківці перед вікнами банку в зелених ролетах. Чітко – у свіжу купу листя. І воно злітає в повітря.
– Ти шо робиш? – кричить з іншого боку тротуару двірник у фіолетовій куртці. Летить із широкою лопатою навперейми до машини. На бруківці від ранку він назгрібав із десяток невеликих куп.
– Я – клієнт банку, – відчиняє дверцята чоловік у жилеті, від хвилювання поправляє окуляри на переніссі. На сидінні праворуч під склом – перелякані очі його пасажирки.
– Мене ваші гроші не волнують, – трясе лопатою двірник. – Я на своєму місці.
У невеликому продуктовому магазині поряд марно намагаюся відшукати притомний перець – овочі зморщені й покручені. Біла цибуля пустила соковиті пагони. Жовту треба намацувати у ящику з лушпинням – майже вся напівзогнила.
– У того, як його... Ну, той, котрий із тим оце, доки ще той не пішов, – поряд бабця щось розповідає високій дамі в капелюшку. Обоє копирсаються в ящику з часником. Шукають головки щонайменші. Часник давно сягнув за 100 гривень. – Ну, той, що з Черновецьким. Обнародовав свої багатства.
Очевидно, мова про електронні декларації. Бабці здається, що я зацікавилася. Бо хапає мене за рукав. Пручатися не виходить, затиснута між стелажами.
– Кажуть, там пару мільйонів, – вона застигає з підтиснутими губами, – А може, й десять! Може, й більше.
– Доларів, – бовкаю на автоматі, перебираючи морщений перець.
– Та де, – вона махає рукою й утаємничує мене. – Гривень.
– Ой, жіночко, – на обличчі дами в капелюсі жодної емоції. – Не хочеться вас розчаровувати. Не хвилюйтеся, вони там на своєму місці. А вам ось головка ціленька.
На касі бабці пробивають часник, печиво "Марія", найдешевший спред.
– У нього там на пару мільйонів гривень, – бабця все ще намагається отримати вдячного слухача. – А може, доларів.
– Слєдущій, – байдуже каже касир. Він на своєму місці.
1 
1
Комментарии