— Катька! Кать! — лунає вранці у тихому дворі поблизу урядового кварталу. — В тебе "Містера мускула" банка запасна є? Позич, будь добра, ліньки в магазин повзти. Дай, Божечко, тобі здоров'ячка.

Це жінка у бузковому фартуху з широченної лоджії на другому поверсі гукає свою колежанку — з сусіднього балкона, теж у фартуху. Катя обтрушує кольоровим віничком пил із фігурок двох напівоголених дівчат, установлених на балконі. До цього кинула просушуватися на поручні чотири руді шкури якихось тварин. По три рази поспіль повертає до сонця балконну тую.

— Стьопа, чуєш, тут вєтки точно обрізати треба. Ще трохи і впаде вона, бо страшний перекос. Зайдеш-чікнеш? — гукає Катерина, перехилившись через коване перило.

— Та нє вопрос, чікнем, — Степан знімає рукавиці, втирає чоло. Щойно приводив до порядку галявину з квітами навпроти будинку. У дворі тепер пахне свіжоскошеною травою.

— Катюша, я ж не просто так, — не вгаває жінка у бузковому фартуху. — Хазяйка тортик залишила, ходи до мене на каву. Тут ще якийсь сир смердючий лежить, ти таке любиш.

— А шампанського немає? — сміється Катя. — Твої на Балі укатили чи куди? То я каву хорошу принесу.

— А що їм тут робити? Гріють дупи десь, як і твої. Сицилія? Монако? Шампанське завжди є.

— Дівчата, то ви на хазяйстві? Я до вас на тортик зайду? — вклинюється у їхній діалог Степан. — Устроїм вечоринку.

— Мені після ваших вечірок ще зайвий день прибирати, — бурчить жінка в бузковому фартуху. Але погоджується ставити чайник.

— А ви, дєвушка, до кого? Тут всі господарі за кордоном, — мене помічають із другого поверху. — Перукарня через дорогу, ви переплутали. Степан, проведи дєвушку через дорогу. І закрий браму, щоб простий люд тут не тинявся. Кофе-пауза в нас.

×