Знайомий показав статтю в польській газетці. На ілюстрації — зубр, занесений у всі можливі Червоні книги. Можна було би сподіватися, що там ітиметься про знищення цього рідкісного виду тварин або нестерпні умови його існування. Аж ні. Назва статті недвозначно окреслила зубра як агресора: "Зубри ґвалтують наших корів".
А штука в тому, що на Мазурських озерах зубри-самці почали збиватися в організовані групи й тепер не дають проходу місцевим коровам, які мирно пасуться на вигонах. Не знаю, чи приємно від цього коровам, — та й хто їх питає? Але точно неприємно польським селянам, які, реагуючи на виклик природи, й собі почали збиватися в організовані групи. Тепер зуброві не так уже й просто зґвалтувати корову, бо можна дістати києм по крижах. Я хоч не зубр, але розумію, що це не надто втішна плата за отриману насолоду.
Зубри шукають не задоволення, а виживання
Я не знаю, хто народиться від такого зв'язку, чи даватиме ця зуброкорова молоко і до кого буде більше подібна — до тата чи до мами. Але пошук зубрами нових коханок може свідчити про просту річ: не задоволення вони шукають, а виживання. І справді, корова зуброві не чужа. Це ж не жирафа й не кіт. Вона могла б допомогти його нащадкам якось зачепитись у цьому світі. Так ціною зради своїх зубрих рятується зникомий генофонд.
Можна теж увійти у становище селянина, бо в ньому це порушення звичного порядку породжує паніку. Адже століттями зубр знався із зубром, а до корів не мішавсь. А в корів від того стресу — падіння надоїв, утрата апетиту і цілковите знесилення. Піди-но, спробуй любові із зубром. Селянин не любить жити в невизначеності. У його тривожних снах з'являються зуброкорови, які тікають із хлівів, не дають молока, а м'ясо їхнє тверде й вузлувате.
Знайомого відверто смішить ця історія. Він — городянин і корови не знає. Тому, нібито глузуючи з цієї ситуації, каже: "Але ж зубри також наші!". Добре, хоч селяни не наші, хотілося відповісти йому.
1 
1
Комментарии
2