На зламі 1980-х і 1990-х, коли все дуже сильно було навколо пройняте національним відродженням, я мав одного знайомого. Він був затятим українським націоналістом і навіть знав напам'ять "Зродились ми великої години". Коли ти вчиш напам'ять і вмієш співати цей гімн, значить, твої переконання таки насправді націоналістичні. Я, до речі, зрозумів, що націоналістом мені не стати, якраз через це: я не міг вивчити "Зродились ми великої години".

Але я не про це. Крім цієї своєї націо­налістичної іпостасі, цей знайомий мав ще одну манію: він обожнював Віктора Цоя — і творчість, і саму постать цього культурного героя. Якщо тверезо поглянути тепер на той час, то "Зродились ми великої години" і "Группа крови" разом в окремо взятій голові цього хлопця чомусь дивними не виглядають. Тоді змішувались і не такі діаметрально протилежні речі.

Тоді я дражнив його, мовляв, як ти можеш таке поєднувати? В ньому щось варилось, він виправдовувався — бекав, мекав, але нічого не міг із собою зробити, і далі продовжуючи любити обидва світи. Певна річ, він би дуже хотів, щоб Цой був українцем і співав по-нашому. Щоб проспівав "Зродились ми великої години", вступив у СНУМ чи УНА. Але ці світи ніяк не перетинались, як Схід і Захід.

І от одного разу ми вкотре з ним зустрілись у парку імені Лєніна, на лавочках біля "клєтки" — нашої місцевої дискотеки. Сиділи і тринділи про різне. Наші розмови, як правило, були або про націю і її відродження, або про Цоя. Й от він закотив замріяно очі й каже:

— От коли він співає: "А жизнь — только слово. Есть лишь любовь и есть смерть… Смерть стоит того, чтобы жить, а любовь стоит того, чтобы ждать", я уявляю, що це він співає про вояків УПА. Смерть і любов. Червоне і чорне. Прапор УПА.

І варто було прожити наступні 25 років, дочекатися російсько-української війни й побачити, як гинуть за Україну і націоналісти, і фанати Цоя, щоб визнати його правоту. А також підтвердити свою.

×